Ссылка СМИ: http://ua2424.com/RRK/?option=view&id_text=1852
10.02.2019 | В усьому винен адвокат? (Целовальниченко Н.Е.)
Чесний публічний розгляд справи, презумпція невинуватості та об’єктивне доказування вини поза розумним сумнівом – загальновизнані стандарти справедливого судового процесу. Всі вони були проігноровані під час шельмування Наталії Целовальніченко.
Відповідно до прес-релізу ЄСПЛ українською мовою, “Суд прийняв рішення заборонити пані Целовальніченко представляти інтереси заявників у зв’язку з наданням нею неправдивої інформації та зловживанням правом на звернення до Суду. Зокрема, при поданні деяких заяв до Європейського Суду, пані Целовальніченко надала документи, які містять очевидні ознаки фальсифікації, тоді як в кількох інших випадках вона подала заяви від імені померлих осіб, не повідомивши Суд про факт їхньої смерті”. В англомовному прес-релізі вирази більш жорсткі, йдеться про “шахрайську та зловмисну поведінку” і “ознаки підробки”, причому прес-служба Суду не заперечує, що подібні обвинувачення вказують на кримінальне правопорушення. Але деталі обвинувачення не опубліковані та не надані на наш запит.
Наталія Целовальніченко була поінформована про це рішення коротким листом секретаря Четвертої секції Мар’ялени Цірлі. У листі не уточнювалися імена померлих заявників або назви підроблених документів, тому вона може тільки здогадуватися, що сталося, за відсутності конкретних фактів.
Хоча всі її останні справи, пов’язані з російсько-українським конфліктом, знаходяться на розгляді Першої секції ЄСПЛ, рішення про її відсторонення було прийняте головою Четвертої секції, українською суддею Ганною Юдківською. За цікавим співпадінням, чоловік судді, нардеп Георгій Логвинський відкрито намагається прибрати до рук всю правову допомогу жертвам війни на Донбасі з огляду на політичні та бізнесові вигоди подібної монополії.
Тільки один раз на початку 2018 року Четверта секція ЄСПЛ прислала листа стосовно померлих заявників, пригадує пані Целовальніченко. Ці двоє заявників постраждали від невиконання рішень українських судів і взяли участь в успішній кампанії із подання заяв до ЄСПЛ, до якої долучилися тисячі людей з усіх регіонів України. Протягом кампанії адвокат і заявники спілкувалися в основному поштою. Процес підготовки заяви і збирання необхідних додатків, копій документів, іноді займав кілька місяців. На жаль, родичі двох заявників, відправляючи копії, не потурбувалися повідомити адвокату про смерть заявника. Відтак, пані Целовальніченко дізналася про цей факт тільки від Суду. У відповідь вона пояснила техніку взаємодії із заявниками. Суд припинив розгляд їх справ, не застосовуючи ніяких санкцій до адвоката або родичів померлих заявників. Вона дивується, чому ця історія сплила знову через 8 місяців. Що стосується звинувачень у підробці документів, то ЄСПЛ ніколи не звертався до неї за поясненнями чогось подібного.
Пані Целовальніченко розповідає, що вона неодноразово скаржилася на втрату справ секретаріатом ЄСПЛ і на визнання “явно неприйнятними” одним суддею цілком нормальних заяв. Після однієї з таких скарг сербський суддя Драголюб Попович був переведений з Другої до Третьої секції (при цьому усунутий від розгляду заяв з України), а заяви, які він відхилив, після подання повторно були визнані прийнятними і навіть пріоритетними. Але Попович зберіг деякі зв’язки у Києві і взяв участь у 2015 році, як колишній суддя, у конференції, організованій Національною школою суддів України.
Суддя Драголюб Попович також причетний до тіньового відсторонення від представництва заявників у ЄСПЛ сербського адвоката Михайла Петровича в 2010 році. Схема була подібна до відсторонення пані Целовальніченко, хіба що Петровича не звинувачували в злочинах. Адвокат Петрович подав більш ніж 500 заяв до ЄСПЛ щодо системних порушень прав людини в балканських країнах (в основному, в Сербії) і був потайки відсторонений без виклику до суду за подання 3-х заяв в інтересах померлих. Незважаючи на відсторонення, Петрович продовжував звертатися до ЄСПЛ як адвокат і як індивідуальний заявник, вимагаючи відшкодування збитків, завданих порушеннями його прав у судах. Реагуючи на таку наполегливість, ЄСПЛ об’єднав і визнав неприйнятними його заяви через зловживання правом на звернення, оголосив про дискваліфікацію Петровича у прес-релізі та листах до Адвокатської палати Белграду і до сербського уряду. Переважна більшість заяв Петровича були рутинно залишені без розгляду з сумнозвісною відмовкою, що ЄСПЛ не підтримує індивідуальні заяви в суспільних інтересах (actio popularis), але один з його клієнтів пізніше виграв свою справу (Рагуш проти Сербії) після 8-річної тяганини в ЄCПЛ. Ми можемо тільки здогадуватися, чому Петровичу не навісили ярлик шахрая, коли виявилося, що троє із сотень його клієнтів є померлими; можливо, ініціатору репресій проти адвоката вистачило совісті стримати свої каральні амбіції, знаючи, що люди в Сербії та інших країнах з авторитарними режимами зазвичай чекають на справедливість багато років і вмирають, не дочекавшись.
Всі відомі на разі факти свідчать про те, що ЄСПЛ перегнув палку, караючи пані Целовальніченко в 2018 р. та пана Петровича в 2010 р. без суду і слідства за добре відомі та неминучі технічні проблеми масових звернень, які не доказують поза розумним сумнівом домисли зацікавлених осіб стосовно шахрайства, підробки документів чи інших умисних зловживань. Втім, поки неясно, чи таке перегинання палки спричинене конфліктом інтересів у судді Юдківської, або прагненням клерків секретаріату ЄСПЛ викидати у смітник якомога більшу кількість заяв замість ретельної обробки, або ж традиційною ворожістю європейських суддів до колективного правозахисту.
Юрій Кармазін, суддя у відставці та заслужений юрист України, назвав “нісенітницею” безпідставні звинувачення на адресу пані Целовальніченко та підкреслив, що він не бачить складу правопорушення у її адвокатській діяльності. Крім того, Кармазін пов’язав негласну розправу над нею із довгостроковою безкомпромісною боротьбою за права людини, в ході якої пані Целовальніченко не побоялася завдати клопотів чинушам Міністерства юстиції України та ЄСПЛ.
У 2012 році Луганська правозахисна група під керівництвом Наталії Целовальніченко почала кампанію із звернень до ЄСПЛ за компенсаціями збитків, завданих невиконанням рішень українських судів на користь жертв Чорнобильської катастрофи та інших вразливих категорій громадян, позбавлених гарантованих законом соціальних виплат. Близько 2000 заяв було подано в ЄСПЛ протягом цієї кампанії.
У 2017 році кампанія досягла певного успіху, коли Суд в пілотному рішенні у справі “Бурмич та інші проти України” визнав порушення прав на справедливий суд, на ефективний засіб правового захисту та на захист власності через невиконання або затримку виконання рішень українських судів у справах 12 148 заявників, 161 з яких представляє Наталія Целовальніченко.
Дворічний термін, встановлений для виконання рішення у справі Бурмич, спливає у 2019 році. Однак не видно жодних ознак того, що Український Уряд має наміри здійснити необхідні платежі та змінити законодавство вчасно. Якщо врегулювати ці тисячі справ за угодами між потерпілими та Урядом не вдасться, провадження у справах має бути відновлене. Ймовірно, що Уряд сподівається на неготовність Суду відновити провадження через нестачу ресурсів для належного опрацювання такої кількості справ та через серйозні суперечки всередині Суду. Рішення у справі Бурмич було прийнято 10-ма голосами проти 7-х. Незгодні судді, Юдківська та інші, проголосували проти об’єднання заяв, пропонуючи розглядати їх вибірково, звичайно, зі звичним механічним відхиленням 9/10 заяв, незважаючи на лицемірну стурбованість, висловлену в їхній окремій думці, стосовно “загроз” праву на звернення до суду – як показує статистика, не просто поставленому під загрозу, але практично нівельованому і перетвореному на знущання багатьма відхиленнями від правозахисної місії Суду, подібними до того, що пропонує Юдківська та її прихильники.
Інша резонансна кампанія Наталії Целовальніченко стартувала в 2014 році, коли Луганська правозахисна група почала надавати правову допомогу жертвам війни на Донбасі з питань відшкодування збитків. Ефективних засобів юридичного захисту прав людини в цій категорії справ всередині держави не існує, оскільки уряди Росії і України перекладають один на одного відповідальність за насильство, розпалюючи війну та нехтуючи стражданнями людей. Сотні тисяч внутрішньо переміщених осіб та біженців у відчаї шукають правосуддя.
Українське законодавство не передбачає правового механізму розрахунку і відшкодування постраждалим завданої шкоди внаслідок війни та не визначає відповідальні державні органи. Пані Целовальніченко запропонувала створити такий механізм, використовуючи як джерело відшкодування шкоди санкції проти Росії та проти осіб, які підтримують агресію проти України, але можновладці не підтримали цю ініціативу через брак політичної волі.
Досі не створено юридичної процедури документування жахливих порушень прав людини на захист життя та власності на сході України, таких як стрілянина, бомбування і артилерійські обстріли. Тому через відсутність ефективних засобів правового захисту, включаючи недоступність експертної оцінки збитків, постраждалі від війни звертаються безпосередньо до ЄСПЛ в Страсбург, оминаючи українські суди і додаючи до своїх заяв у якості доказів фотографії зруйнованої домівки та копії паспортів з позначками про реєстрацію місця проживання.
Пані Целовальніченко завжди просить заявників надати максимум інформації та документальних доказів, допомагаючи їм заповнити стандартний формуляр заяви до ЄСПЛ. Часто вони передають документи з Донбасу до Києва через родичів або друзів, побоюючись перетинати лінію зіткнення. Пані Целовальніченко наполягає, що адвокат змушений покладатися на достовірність копій документів, наданих довірителями, оскільки запитувати такі копії офіційними каналами неефективно та дорого, а на окупованих Росією територіях взагалі неможливо.
Окрім підготовки звернень до ЄСПЛ, пані Целовальніченко допомогла тисячам людей отримати в Генеральній прокуратурі України статус потерпілих в кримінальному провадженні, де розслідується військова агресія Росії проти України. Вона сподівається, що розслідування коли-небудь збере докази збитків, завданих потерпілим, а в іншому випадку, принаймні, вони зможуть звертатися за відшкодуванням шкоди, завданої неефективним розслідуванням.
Довіра до європейського правосуддя, тим часом, була вбита головотяпством ЄСПЛ. З 2014 року досьогодні не розглянуто по суті заяви людей, які постраждали від порушень прав людини під час збройного конфлікту на Сході України. Навіть прийняття рішення про відкладення розгляду індивідуальних заяв на користь міждержавних справ було відкладено саме по собі в 2016 році листом секретаріату Суду із зверхньою ремаркою, що “сам Суд визначає, в якому порядку він вирішуватиме справи, які очікують розгляду”. Лише одне сумнозвісне рішення про неприйнятність заяв у справі “Лісний та інші проти України і Росії” було прийнято у 2016 році, як пояснила суддя Ганна Юдківська в інтерв’ю “Європейській Правді” у 2018 році, щоб відхиляти інші аналогічні заяви за спрощеною процедурою. Формальне відкладення індивідуальних заяв, пов’язаних зі Східною Україною, на користь міждержавної справи було анонсовано ЄСПЛ лише 17 грудня 2018 року.
Тисячі заяв потерпілих від війни було відхилено з прикро формалістичним підходом. ЄСПЛ не взяв до уваги навіть загальновідомі факти щодо загроз життю та здоров’ю цивільних у зоні воєнного конфлікту. Всі клопотання про застосування запобіжних заходів було проігноровано, включаючи прохання надати справам пріоритет і розпорядитися, щоб Росія і Україна припинили створювати загрози життю людей та розслідували військові злочини.
Замість виконання місії із захисту прав людини ЄСПЛ відмовляє людям у доступі до правосуддя, прикриваючи таку ганебну політику бездоказовими обвинуваченнями на адресу пані Целовальніченко у шахрайстві та підробці документів.
Після публічного опитування пані Целовальніченко Рада адвокатів України прийняла рішення звернутися до Європейського Суду з прав людини і Ради адвокатських та правничих товариств Європи, застерігаючи, що дане рішення ЄСПЛ ґрунтується на презумпції винуватості адвоката і такий підхід може мати негативні наслідки не лише для української адвокатури, але і для адвокатів у інших європейських країнах.
З огляду на явну суперечність між гучними звинуваченнями прес-релізу ЄСПЛ з посиланням на рішення Суду, з одного боку, та подальшою відповіддю прес-служби на наш запит, немовби це рішення не може бути опубліковане або надіслане у формі офіційного тексту, оскільки “це було внутрішнє рішення процесуального характеру”, з іншого боку – напрошується висновок, що так зване рішення ЄСПЛ про дискваліфікацію Наталії Целовальніченко, швидше за все, представляє собою юридичну фікцію, сфабриковану для того, щоб зробити цапа-відбувайла із незгодного адвоката.
Прес-служба ЄСПЛ надала наступний коментар газеті “Правдошукач” щодо фактів кулуарних покарань адвокатів, які допомагають людям надсилати типові скарги на систематичні порушення прав людини, без публічного судового розгляду, без можливості оскаржити покарання, без належного розслідування, але з публічною дискредитацією та сумнівними звинуваченнями: «Рішення оприлюднити прес-реліз щодо відсторонення українського адвоката в результаті її “шахрайської та зловмисної поведінки” було прийняте просто через велику кількість заявників, яких вона представляла, багато з яких недоступні для листування, щоб упевнитися, що вони поінформовані про ситуацію і можуть зробити необхідні кроки для призначення іншого представника, де це необхідно. У подібних обставинах прес-реліз оприлюднюється не вперше».
Розслідування газети «Правдошукач» викрило абсолютно несправедливі та корумповані підходи Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ), що приносить в жертву елементарні принципи чесного процесу заради тіньової політики та вибіркового правосуддя.
Тіньова політика, конфлікти інтересів та заходи найсуворішої економії роблять Європейський Суд з прав людини практично нездатним чесно розглядати заяви потерпілих від порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Cпеціальний випуск газети “Правдошукач”, присвячений корупції та браку процесуальної справедливості в Європейському Суді з прав людини.
Оригинал статьи truth.in.ua