”Ноу-хау” в приватизації луганських лікарень

Здавалося б, чиновники, найняті на роботу за рахунок податків громадян, повинні старанно відстоювати інтереси общини. Проте в житті ми бачимо зовсім інше. Вони готові все  «з молотка»  пустити по власних кишенях...

Способи приватизації комунального майна різноманітні. Багато громад давно вже позбулися будівель, де раніше розміщувалися дитячі садки, кінотеатри, їдальні, готелі і багато інших, таких потрібних людям установ. Здавалося б, чиновники, найняті на роботу за рахунок податків громадян, повинні старанно відстоювати інтереси общини, думати не тільки, як зберегти, але і як примножити її багатство. Проте в житті ми бачимо зовсім інше: так звані «народні обранці» або «государеві слуги» всіх рівнів, укомплектовані переважно «новими українцями», не можуть і не бажають ефективно використовувати довірене їм громадами майно. Їм начхати на права громадян, з якими проживають і чиї  інтереси повинні відстоювати. Вони готові все, що хоч якось представляє підприємницький інтерес,  «з молотка»  пустити по власних кишенях.

Тепер черга дійшла і до «прихватизації» лікувальних установ. Хоча ст.49 Конституції України забороняє ліквідовувати існуючу мережу державних і комунальних лікувально-профілактичних установ, проте «полювання» за майном лікарень ведеться вже давно. Ми розповімо читачеві бувальщину, як відстоюють права і інтереси громадян вищі чиновники, правоохоронні і судові органи в луганській владній ієрархії. Хоча мова піде про події, що розгортаються в найсхіднішій області країни, але, думаю, вони типові і для інших регіонів.

Коли в країні було оголошено про перехід до ринкових відносин, то останні не розповсюджувалися на сферу медичної допомоги в комунальних установах. Однак бізнес не міг залишити без підприємницької уваги охорону здоров`я, криза в якій посилювалася з кожним роком. Орендні відносини стали першим кроком до проникнення бізнесу в лікувальні установи. Підприємці у сфері охорони здоров`я швидко зорієнтувалися «що – до чого» і стали активно орендувати приміщення, устаткування в лікарнях і поліклініках. Такий інтерес до майна громади у представників медичного підприємництва очевидний: орендна плата за нього символічна, особливо якщо орендар для головного лікаря «своя» людина; вже відлагоджені потоки хворих; можна легко привернути до бізнесу медичний персонал, що отримує жебрацьку зарплату за свою важку, але благородну працю. Наприклад, на Луганщині в 2005 році приватні структури орендували в медичних установах більше 10 тисяч квадратних метрів площ лікарняної території, вартість яких коливалася від 1,5 копійки до 20 грн.

Проте, як говориться, апетит приходить під час їжі. Через деякий час крупних орендарів вже не задовольняли використовувані комунальні площі, їм захотілося мати в своєму управлінні або в приватній власності повний господарський комплекс лікувальних установ. Тісні і дружні (читай – корупційні) відносини медичних бізнесменів з місцевими чиновниками дозволили здійснити «рейдерську» атаку на будівлі, де розміщувалися комунальні лікувальні установи. У 2005-2006 рр. в Луганську таким чином намагалися «переселити» міські стоматологічні поліклініки, на будівлі яких було «покладено око» місцевих підприємців. Лише активна цивільна позиція окремих керівників охорони здоров`я і їх підтримка з боку місцевих засобів масової інформації дозволили зберегти для громади міста стоматологічні лікувальні установи.

Зараз тим, що устаткування і приміщення медичних установ направо і наліво здаються в оренду, вже нікого не здивуєш. А ось як «прихватизувати», тобто зробити приватним, цілий комунальний лікувальний комплекс, що надає амбулаторну і стаціонарну допомогу населенню, ми розповімо нижче. Це своєрідне «ноу-хау» корумпованих чиновників в приватизації комунальних лікарень. Особливістю описуваних подій є те, що в них активно беруть участь вищі чиновники Луганської області, народні обранці, органи, що здійснюють правосуддя і нагляд за дотриманням законодавства.

Якось навесні 2000 року в кабінеті одного з керівників області у вузькому крузі однодумців народилася ідея створення в регіоні офтальмологічного центру для земляків. Як вирішили, так і зробили. Хоча жителі Луганська і його околиць отримували спеціалізовану допомогу для очей в достатньому і повному об`ємі, депутати обласної ради 27 квітня 2000 року без вагань ухвалили рішення про створення комунальної лікувально-профілактичної установи «Обласний центр очних хвороб». Головним лікарем нової лікарні був призначений колега місцевих  обранців – депутат обласної ради професор Андрій Петруня. За два з половиною роки на реконструкцію виділеної під лікарню будівлі і закупівлю спеціального устаткування і було витрачено більше 1,5 мільйонів гривень бюджетних коштів. Розпорядженням голови Луганської облдержадміністрації від 23 грудня 2003 року був затверджений акт про експлуатацію медичного центру.

Здавалося б, така потрібна людям лікарня вже готова, пора і хворих приймати. Але, мабуть, не для цього відкривався очний центр. Після урочистого прийняття в експлуатацію  майже рік лікарня не займалася своєю основною діяльністю. Лише у листопаді 2003 року після того, як головний лікар на території комунальної установи зареєстрував власне ТОВ «Центр лазерної хірургії», двері центру відкрилися для хворих, здатних сплатити за своє лікування. З відома посадових осіб облдержадміністрації головний лікар А.Петруня за символічну плату передав в оренду своєму медичному підприємству 230 квадратних метрів площі нової комунальної установи. Незабаром під дахом цієї лікарні з`явилися й інші орендарі, які представляли бізнес-інтереси деяких народних обранців.

Вийшов парадокс: на гроші луганської громади був створений лікувальний комплекс, який не виконував своїх прямих функцій – безкоштовно лікувати населення, а був відданий приватній структурі, що заробляє комерційні бали на медичних проблемах громадян. Хоча введена в дію комунальна медична установа, в штаті якої числився тільки головний лікар і чотири охоронці, так і не приступила до виконання своїх безпосередніх обов`язків – безкоштовно надавати спеціалізовану допомогу жителям Луганщини, його топ-менеджер звернувся до керівництва обласної ради з проханням про передачу йому на баланс будівлі, що стояла поруч, де планувалося створення обласної стоматологічної поліклініки. Мотивація цього прохання досить оригінальна: «Вже зараз відчувається брак приміщень для роботи і госпіталізації хворих». Рішенням обласної ради від 2 червня 2004 року вимога головлікаря А.Петруні у розмірі 847,5 квадратних метрів була задоволена в повному обсязі. Чомусь в обласних депутатів так і не виникло питання: “Навіщо установі, яка не працює, ще одне приміщення?”.

Проте не пройшло і року, як головний лікар-підприємець і керівництво ТОВ “Центр лазерної хірургії” звертається з новою пропозицією до голови обласної ради про ліквідацію комунальної установи як юридичної особи, а дві будівлі і устаткування цієї лікарні просить передати як частку (35%)  в новостворюване приватне підприємство з абревіатурою «ТОВ» і колишньою назвою. Варто лишень дивуватися, як швидко реагує обласне начальство на прохання і потреби окремих підприємців. Ось вона – дійсна турбота про підприємців і розвиток малого і середнього бізнесу, за який так ратують чиновники!

Вже через декілька тижнів після звернення головлікаря-підприємця депутати обласної ради на найближчій сесії виносять свій вердикт – рішення про припинення діяльності юридичної особи – «Луганського обласного центру очних хвороб» шляхом перетворення його в ТОВ «Луганський обласний центр очних хвороб». Так недбалим розчерком пера за ініціативою окремих зацікавлених осіб комунальна установа перетворилася на приватне підприємство, а жителі так і не скуштували обіцяної безкоштовної медичної допомоги.

Публікації, що з`явилися в місцевій пресі, привернули увагу нового керівництва галузевого управління і правоохоронних органів. В акті службового розслідування, проведеного фахівцями обласного управління охорони  здоров`я в 2005 році зроблені однозначні висновки:

1. Обласний центр очних хвороб як лікувальна установа комунальної власності за наявності необхідної матеріальної бази і відсутності фахівців, зокрема середніх і молодших, не функціонує.

2. Устаткування, що перебуває на балансі центру, і його приміщення знаходяться в оперативному управлінні самостійного господарюючого суб`єкта ТОВ «Центр лазерної хірургії» і використовуються виключно для комерційної діяльності.

3. Цілеспрямовані дії головного лікаря обласного центру очних хвороб Петруні А.М. мають ознаки дій, направлених на нецільове використання бюджетних коштів, отриманих для забезпечення роботи установи, в корисливих цілях.

 Досудовим слідством по порушеній прокурором Луганська кримінальній справі були встановлені численні зловживання з боку керівництва лікарні і обласного управління охорони здоров`я, а також при ухваленні депутатами обласної ради рішення про припинення діяльності комунальної лікувальної установи. 5 вересня  2005 року слідчим відділом ЛГУ УМВД України в Луганській області була надана інформація в прокуратуру міста Луганська про незаконне перетворення медичного центру в товариство з обмеженою відповідальністю. 19 жовтня обласному прокуророві надіслав лист начальник УМВД в Луганській області з проханням винести протест на незаконне рішення сесії Луганської облради, яке суперечить інтересам держави і позбавляє конституційних прав громадян України отримувати безкоштовне лікування і консультації відповідно до профілю медичної установи.

Але ... раптом пролунав чийсь окрик з місцевого владного Олімпу: «Своїх не чіпати!».  І вже 24 жовтня 2005 року в слідчому відділі було ухвалено рішення про відмову в порушенні кримінальної справи відносно Юрія Хунова (колишнього начальника обласного управління охорони здоров`я, а нині – заступника голови облдержадміністрації, кандидата в народні депутати від Партії регіонів) і Андрія Петруні (головного лікаря-підприємця) по ознаках злочинів, передбачених ст.ст. 191 ч.5, 210 ч.1 і 368 Кримінального кодексу України. А незабаром, 7 листопада, кримінальну справу закрили у зв`язку з “відсутністю складу злочину”.

На цьому можна було б в цій історії поставити крапку. Влада в котрий раз вказала громаді на своє місце: депутати охороняють лише власні інтереси і інтереси тієї влади, яка посадила їх в крісла так званих «представників народу», а дотримання прав громадян на безкоштовну медичну допомогу їх не хвилює. Луганські чиновники на практиці реалізували своє «ноу-хау» в «прихватизації» комунальних медичних установ.

На початку 2007 р. була оголошена акція «Журналіст проти обласної ради». Суть її полягала в тому, щоб організувати соціально-правовий експеримент: провівши журналістське розслідування по «прихватизації» комунальної лікувальної установи, звернути увагу громадськості області, правоохоронних і судових органів на зневагу до Конституції і законів України депутатським корпусом Луганської обласної ради. Ми звернулися до місцевого суду і обласної прокуратури, щоб опротестувати рішення депутатів обласної ради щодо ліквідації комунальної лікувальної установи «Луганський обласний центр очних хвороб».

У січні цього року було направлено заяву в обласну прокуратуру з вимогою дати правову оцінку діям депутатів обласної ради, які в квітні 2005 року «перетворили» комунальну лікувально-профілактичну установу «Обласний центр очних хвороб» в приватне підприємство.  Зокрема, в заяві на ім‘я обласного прокурора Юрія Ударцова було поставлено 4 запитання:

1. Чи законне рішення обласної ради з ліквідації комунальної лікувальної установи?

2. Чи є ознаки корупційних дій з боку колишнього керівництва обласної ради і обласної адміністрації при створенні і ліквідації Луганського обласного центру очних хвороб?

3. Яке рішення  обласної прокуратури щодо привласнення майна в особливо великих розмірах комунальної лікувальної установи «Луганський обласний центр очних хвороб» і нецільового використання бюджетних коштів посадовими особами?

4. Яка доля кримінальної справи, порушеної прокурором м. Луганська по матеріалах УБОЗ УМВД України в Луганській області? 

Не дивлячись на те, що в місцевій пресі було опубліковано відкритий лист прокуророві Луганської області, протягом чотирьох місяців обласна прокуратура давала різноманітні відписки, не відповідаючи на поставлені питання по суті. Лише після звернення в Генеральну прокуратуру України і підтримки нашої ініціативи з боку народного депутата Віталія Курила обласна прокуратура відмінила ухвалу про припинення кримінальної справи №01/05-9062 від 25.06.05 р. і направила її для організації подальшого розслідування прокуророві м. Луганська «у зв`язку з неповнотою слідства». Хоча обласний прокурор обіцяв, що про результати розслідування у кримінальній справі «буде додатково повідомлено», проте вже пройшло ще декілька місяців, а посадова особа зберігає стійке мовчання.

У серпні цього року за наслідками проведеної перевірки прокуратурою області був винесений протест на рішення Луганської обласної ради у 2005 році, який депутати на останній сесії обласної ради дружно відхилили. Таку реакцію нинішніх обранців на прокурорський протест можна було передбачати заздалегідь, оскільки багато хто з них сидів на тих же кріслах в сесійному залі, що й два роки тому при ухваленні протизаконного рішенні. Далі, за логікою речей, обласний прокурор повинен би звернутися до суду, щоб підтвердити законні вимоги винесеного протесту. Чи вистачить у нього рішучості далі відстоювати права луганської громади - час покаже. Проте ми як члени громади звернулися до суду самостійно, не чекаючи прокурорського висновку.

Для скасування депутатського рішення до Ленінського районного суду м. Луганська був поданий адміністративний позов. Проте суддя Олена Таранова не прийняла позов до розгляду, вважаючи, що позивач не надав доказів, що підтверджують його право представляти інтереси всіх жителів Луганська і області, а також оскаржувати незаконність ухваленого облрадою рішення. Не ставитимемо під сумнів професійну компетентність цього представника місцевої Феміди, але Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» стверджує, що член територіальної громади може користуватися всіма її правами за винятком тих, які можуть бути реалізовані, по суті, тільки колективно. Там же визначено право громади притягати до відповідальності органи місцевого самоврядування, а це можливо виключно в порядку індивідуального звернення суд.

Крім того, журналіст як член громади обирав депутатів Луганської обласної ради, як платник  податків поповнював місцевий бюджет. Тому, відповідно до природного права, яке належить будь-якій людині незалежно від волі держави, органів місцевого самоврядування або закріплення цього права в законодавстві, він має повне право вимагати звіту в органів державної влади і місцевого самоврядування про їх діяльність, а якщо у громадянина виникають сумніви в дотриманні цими органами чинного законодавства, то він має право звертатися до суду, щоб примусити ці органи ухвалювати рішення згідно з ЗАКОНОМ і ПРАВОМ.

Крім іншого, будь-який громадянин як член територіальної громади зацікавлений в дотриманні органами місцевого самоврядування чинного законодавства, Конституції України і прав людини.  А право на захист людиною свого інтересу також передбачено вітчизняним законодавством.  Мабуть, суддя забула, що сучасне законодавство обов`язок доведення правомірності свого рішення покладає не на позивача, а на відповідача, тобто саме на Луганську обласну раду, яка і повинна довести правомірність свого рішення і правомірність порушення цим рішенням ст.49 Конституції України.

Відмова судді Олени Таранової приймати адміністративний позов була оскаржена в Луганському апеляційному суді, який відмінив рішення цієї судді і відправив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Після повернення справи в Ленінський райсуд суддя Олена Таранова повністю проігнорувала рішення апеляційної інстанції і знов ухвалила аналогічне рішення про повернення позовної заяви.

28 серпня 2007 року Донецький апеляційний адміністративний суд в повному обсязі задовольнив  повторну апеляційну скаргу журналіста. Судова колегія прийшла до висновку про порушення норм процесуального права суддею, відмінила рішення судді з направленням на новий розгляд. Чим викликано таке активне небажання судді Олени Таранової приймати адміністративний позов проти обласної ради можна лише здогадуватися. Тільки своєю протидією вона більш ніж на 9 місяців затягнула розгляд адміністративного позову, підігруючи місцевим чиновникам.

Акція «Журналіст проти обласної ради» виходить на фінішну пряму. Тепер, незалежно від бажання обласного прокурора звертатися або не звертатися до суду для реалізації свого протесту, від примхи судді не розглядати судову справу стосовно обласної ради, судовий розгляд антиконституційного рішення місцевих депутатів відбудеться у будь-якому випадку. Матеріали тривалої журналістської акції направлені до гаранта Конституції – Президента України. Журналістське розслідування, спрямоване на захист прав луганської громади, завершиться лише тоді, коли всі крапки в цьому питанні будуть розставлені.

Олег ПЕРЕТЯКА