18.11.2009 | (817 id = 1119 СМИ) Банда Барсукової у Верховному суді – тест для Медведька, Ющенка й Литвина. "Бандитам – ордени", ТАК!? | blogs.pravda.com.ua | 00:00:00

Фигуранты исх.№425 от 28.12.2009г. при любой власти в креслах. Барсукова, 

Луспеник Д.Д. и другие. 

Юрій Свіркожурналіст, кансультант па мэдыйных, фінансавых, моўных і юрыдычных пытаньнях

Банда Барсукової у Верховному суді – тест для Медведька, Ющенка й Литвина. "Бандитам – ордени", ТАК!?

18 листопада 2009, 00:05

1. Генеральному прокурору України

2. Президенту України

3. Голові Верховної Ради України

Свірка Юрія Вікторовича

(адреса для відповіді: а.с. 203-В,

Головпоштамт, Київ, 01001)

ЗАЯВА.

Повідомляю вам, що у Верховному Суді України склалося та діє злочинне угруповання – так звана банда Барсукової, до складу якої входять декілька суддів судової колегії ВСУ з цивільних справ. Ця банда спеціалізується на незаконному скасуванні абсолютно законних рішень, постановлених судами нижчих інстанцій, зокрема апеляційних судів.



Так, 28 жовтня 2008 року суддя Верховного Суду України Барсукова В.М., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Комерсант-Україна" на рішення апеляційного суду м. Києва від 6 серпня 2008 року, встановила, що касаційна скарга подана з дотриманням вимог ст.ст. 324-326 ЦПК України, та ухвалила відкрити касаційне провадження у справі за позовом до ТОВ "Комерсант-Україна" про поновлення на роботі, стягнення заробітної платні та відшкодування моральної шкоди. Також ухвалою Барсукової було зупинено виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 6 серпня 2008 року про поновлення на роботі, стягнення заробітної платні та відшкодування моральної шкоди.

Пункт 4 ст. 326 ЦПК України визначає: "До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника". На момент подання (9 вересня 2008 року) представником Войтовим О.А. касаційної скарги від імені ТОВ "Комерсант-Україна" зазначеного ТОВ вже майже рік – з 24.12.2007 року – не існувало, а відповідно довіреність від 15 січня 2007 року, додана до касаційної скарги, була недійсною.

Верховний Суд двічі отримував письмові заяви з вимогою переглянути ухвалу судді Верховного Суду України Барсукової В.М. від 28 жовтня 2008 року у зв"язку з нововиявленими обставинами, проте сама суддя Барсукова своїми ухвалами двічі в цьому перегляді відмовила – 2 грудня 2008 року та 11 лютого 2009 року. Зокрема, разом зі своєю ухвалою від 2 грудня 2008 року N6-25419сно08 Барсукова повернула позивачу не лише заяву про перегляд за нововиявленими обставинами, але й два примірники заперечень позивача від 13 листопада 2008 року на касаційну скаргу відповідача у справі N6-6909ск08.

2 вересня 2009 року колегія суддів Верховного Суду на підставі доповіді Барсукової розглянула незаконну касаційну скаргу, яка не відповідала вимогам п. 4 ст. 326 ЦПК, відмовила позивачу в праві долучити до матеріалів справи докази її незаконності, скасувала всі попередні рішення та передала справу на новий розгляд до Печерського районного суду, що означає ще декілька років судової тяганини для позивача.

Незаконність ухвали ВСУ від 2 вересня 2009 року підтверджується, зокрема, таким її фрагментом: "Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 вересня 2006 року до 6 серпня 2008 року в сумі 72 654 грн. 89 коп. та 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, суд не з"ясував, чи є вина відповідача у несвоєчасному повідомленні ОСОБА_1 про звільнення її з роботи та неповерненні трудової книжки, належним чином не перевірив доводи ТОВ "Комерсант-Україна" про відсутність відомостей про місце знаходження позивачки".

Це рішення означає індульгенцію будь-якому роботодавцю на звільнення працівника без повідомлення його про це на жодну адресу.

Окрім судді Барсукової, незаконну ухвалу постановили судді Ю.Л. Сенін, В.І. Гуменюк, Л.І. Григор"єва, Л.І. Охрімчук.

Керівництво Верховного Суду намагається приховати факт постановлення незаконного рішення. За дорученням голови ВСУ В.Онопенка 30 вересня 2009 р. листом за N6-3792 сно 09 заступник голови ВСУ А.Ярема написав: "Перевіркою викладених у заяві фактів встановлено, що ухвалою судді Верховного Суду України від 28 жовтня 2008 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Комерсант-Україна" на рішення апеляційного суду м. Києва від 6 серпня 2008 року... Викладені Вами аргументи щодо порушень, допущених суддею при розгляді касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Комерсант-Україна", не знайшли свого підтвердження".

Тобто цим листом визнано, що з жовтня 2008 року розглядалася касаційна скарга ТОВ, якого насправді не існує з грудня 2007 року! Водночас заступник голови ВСУ стверджує, що аргументи не знайшли свого підтвердження, і тим самим приховує злочин.

6 жовтня 2009 року суддя Барсукова постановила чергову ухвалу N6-3792сно09, якою відмовила позивачу у прийнятті заяви про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ від 2 вересня 2009 року, оскільки, на думку Барсукової, "постановлена колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвала від 2 вересня 2009 року не може бути визнана об"єктом перегляду у зв"язку з нововиявленими обставинами на підставі ст. 361 ЦПК України".

23 вересня 2009 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі головуючого Гнатенка А.В. (він же голова цієї судової палати ВСУ), суддів Балюка М.І., Григор"євої Л.І., Барсукової В.М. та Косенка В.Й., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до комунальної установи "Пологівська районна дитяча школа мистецтв Пологівської районної ради Запорізької області" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, постановила чергову незаконну ухвалу про скасування цілком законного рішення апеляційного суду.

Зокрема, колегія суддів за участі Барсукової та голови палати Гнатенка послалася на юридично неписьменний п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Мінпраці, Мінюсту та Мінфіну України від 28 червня 1996 року N43, який визначає, що звільнення з роботи за сумісництвом проводиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником чи обмеження сумісництва у зв"язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.

Цей пункт 8 підзаконного Положення стосується лише невиплати вихідної допомоги, оскільки в п. 6 йдеться про оплату відпустки, а в п. 7 про виплату надбавок чорнобильцям. Натомість колегія суддів ВСУ видала п. 8 Положення за норму законодавства, яка нібито дозволяє звільнити працівника-сумісника без застосування КЗпП України.

Також колегія зазначила: "Згідно з вимогами ст. 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди органу первинної профспілкової організації допускається у випадку звільнення з суміщувальної роботи у зв"язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв"язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством".

Тим самим Верховний Суд України фактично скасував рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Вільної профспілки працівників метрополітенів України щодо офіційного тлумачення поняття "професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації", використаного в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України (справа про профспілку, що діє на підприємстві, від 29 жовтня 1998 року, N 1-31/98, N 14-рп/98), де зазначено:

"Права, обов"язки і гарантії працівників закріплено у Кодексі законів про працю України, в якому, зокрема, встановлено правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення. Однією з правових гарантій від незаконного звільнення є встановлені законом обмеження щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Так, відповідно до статті 43 Кодексу законів про працю України звільнення працівника з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу.

Винятки з цього правила наведені у статті 43-1 Кодексу законів про працю України. Зокрема, звільнення працівника без згоди профспілкового органу допускається, якщо він не є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі, організації, або коли професійної спілки взагалі немає".

Окрім того, Мінпраці України ще 06.08.2007 надіслало лист N 199/06/186-07:

Передбачений статтею 43-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) особливий порядок звільнення працівника (без попередньої згоди профспілкового органу у випадку розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу) із суміщуваної роботи у зв"язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв"язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством, не встановлює підстави для звільнення, а містить перелік випадків, коли як виняток із загального правила статті 43 КЗпП, що визначає необхідність одержання попередньої згоди виборного органу профспілкової організації на звільнення працівників з ініціативи роботодавця, таке звільнення може бути здійснене без згоди виборного органу.

Незаконність ухвали ВСУ від 23 вересня 2009 року також підтверджується наступним її фрагментом: "Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що робота позивачки за сумісництвом у зв"язку з її звільненням з основного місця роботи не стає автоматично її основним місцем роботи, є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства". Звичайна логіка підказує: якщо людина має одну роботу та її звільняють, то вона стає безробітною, а якщо людина має дві роботи, то у випадку звільнення з однієї з них людина не робиться безробітною, а тому друга робота стає основною. 

Натомість зазначені судді ВСУ не керуються ані логікою, ані нормами законів чи моралі. Так, один з підписантів ухвали 23 вересня 2009 року суддя ВСУ В.Косенко іншою ухвалою – від 29 грудня 2008 року – за участі суддів В.Перепічая та В.Мазурка – відхилив касаційну скаргу та визнав законним рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2008 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 4 липня 2008 року.

Зокрема, у рішенні Білоцерківського суду від 15.04.2008 прямо цитується: "Як роз"яснено в листі Мінпраці та соціальної політики України від 06.08.2007 року N199/06/186-07, передбачений ст.43-1 КЗпП особливий порядок звільнення працівника не встановлює підстави для звільнення, а містить перелік випадків, коли як виняток із загального правила ст.43 КЗпП, що визначає необхідність одержання попередньої згоди виборного органу профспілкової організації на звільнення працівника з ініціативи роботодавця, таке звільнення може бути здійснене без згоди виборного органу".

Отже, судді Косенку принаймні з грудня 2008 року достеменно відомо про лист Мінпраці від 06.08.2007, який підтверджує рішення Конституційного Суду від 29.10.1998. Проте це не завадило йому підписати ухвалу від 23.09.2009, якою вчительці хореографії з Пологівського району Запорізької області відмовлено в поновленні на роботі шляхом незаконного скасування рішення апеляційного суду саме на підставі ст. 43-1 КЗпП.

Ухвалою від 2 листопада 2009 року інший член банди Барсукової – суддя ВСУ Гуменюк В.І. - постановив відмовити у відкритті касаційного провадження:

"Касаційна скарга необгрунтована. Доводи скарги висновків суду не спростовують. Передбачених законом підстав неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права не встановлено. Керуючись пунктом 5 частини 3 статті 328 ЦПК України, ухвалив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Свірка Юрія Вікторовича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 30 вересня 2009 року за позовом Свірка Юрія Вікторовича до Представництва компанії "Ройтерс Лімітед" в Україні, Компанії "Ройтерс Лімітед" про відновлення строків для звернення до суду, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди".

По-перше, українське законодавство не знає такого поняття, як "передбачені законом підстави неправильного застосування норм матеріального права" – такі підстави передбачені не законом, а практикою банди Барсукової у Верховному Суді та особисто судді Гуменюка.

По-друге, оцінка моєї касаційної скарги як необгрунтованої є абсолютно суб"єктивною, це особиста думка судді Гуменюка, тому, передбачаючи такий розвиток подій, у тексті касаційної скарги я просив "на підставі ч. 4 ст. 328 ЦПК відкрити касаційне провадження, оскільки було порушено ст. 33 ЦПК та багато інших норм процесуального та матеріального права попри ухвалу Верховного Суду України від 27.05.2009". Частина 4 ст. 328 ЦПК визначає: "Неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обґрунтованості касаційної скарги".

По-третє, судді ВСУ, які, очевидно, не входять до банди Барсукової, а саме Пшонка М.П., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Мазурок В.А., Перепічай В.С., ухвалою Верховного Суду України від 27 травня 2009 року скасували попередню ухвалу апеляційного суду міста Києва від 13 травня 2008 року у справі за моїм позовом до Рейтер з наступних причин: "Суд узагалі не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги; не навів ніяких мотивів прийнятого ним рішення; не зазначив будь-яких обставин, які б спростовували доводи скарги". Проте апеляційний суд міста Києва 30 вересня 2009 року, попри ухвалу Верховного Суду України від 27 травня 2009 року про те, "що апеляційний суд не виконав своїх обов"язків, визначених законом", знов порушив закон та постановив ухвалу, повторно не розглянувши аргументи моєї апеляційної скарги та навіть не зробивши на ці аргументи конкретні посилання з мотивацією, чому цей або інший аргумент не може бути взято до уваги.

По-четверте, факт грубого порушення норм процесуального права підтверджується тим, що в ухвалі апеляційного суду від 30.09.2009 зазначено: "Судом на підставі ст. 33 ЦПК України було здійснено заміну неналежного відповідача Київського бюро "Ройтерс Лімітед" на належного Представництво Компанії "Ройтерс Лімітед" в Україні". Проте ст. 33 ЦПК визначає: "1. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред"явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача. 2. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку". Мого клопотання про заміну не було, після заміни справа спочатку не розглядалася.

По-п"яте, cуддя Шевченківського районного суду В.Волошин та відповідачі підтасували факти та незаконно замінили відповідача, хоча в матеріалах справи є надана на запит Шевченківського суду з МЗС України копія листа Рейтер з Лондона, датованого червнем 1996 року, з проханням акредитувати мене саме як кореспондента Київського бюро Рейтер. Цей лист підтверджує існування бюро Рейтер у Києві у червні 1996 року вже після реєстрації представництва Рейтер у Києві у жовтні 1995 року, а суди свідомо проігнорували цей лист і помилково вирішили, що "одночасне існування Представництва і Бюро є недопустимим".

По-шосте, ці розбіжності підтвердила навіть сама колегія суддів апеляційного суду, оскільки в останньому абзаці 3-ї сторінки ухвали йдеться: "З квітня 1996 року з усіма працівниками Представництва "Ройтерс Лімітед" укладався контракт, відповідно до вимог ч. 3 ст. 21 КЗпП України та відповідно до типової форми а.с. 79-82 т. 1 проте в контракті роботодавцем виступає Київське бюро агентства "Ройтер".

По-сьоме, апеляційний суд міста Києва в ухвалі від 30 вересня 2009 року в кінці 3-ї сторінки зазначив, що "суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позовна заява до суду першої інстанції була відправлена 29 грудня 2005 року". Навіть у початку ухвали написано правду: "ВСТАНОВИЛА: В липні 2004р. позивач Свірко Ю.В. звернувся до суду з позовом..." Мало того, що апеляційний суд невідомо звідки взяв дату 29 грудня 2005 року, далі в абзаці написано відверту брехню: "До цього позивач звертався до Києво-Святошинського районного суду м. Києва з вказаним позовом в квітні-травні 2005 року, однак його заява була залишена без розгляду у зв"язку з його неявкою". Я ніколи не звертався до Києво-Святошинського суду з жодною заявою у будь-якій справі.

По-восьме, суди фактично скасували Закон України "Про громадянство України", оскільки суддя Волошин зазначив у рішенні: "Судом достовірно встановлено, що на час спірних між сторонами правовідносин позивач був особою без громадянства". Тим самим судами стосовно мене анульовані зміни до закону України "Про громадянство України", які 16 квітня 1997 року – менше ніж за два місяці до мого незаконного звільнення з Рейтер – постановила внести Верховна Рада України.

Це лише найбільш кричущі порушення закону, про які йшлося в 23 пунктах моєї касаційної скарги. Проте суддя Гуменюк визнав її необгрунтованою та відмовив мені в праві на касаційне оскарження.

Так само вчинив 20 жовтня 2009 року суддя В.Косенко, постановляючи ухвалу за моєю касаційною скаргою на рішення Солом"янського районного суду м. Києва від 24 січня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року у справі N6-14829ск09, в яких допущено численні порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, в ухвалі апеляційного суду йдеться про те, що я живу з 1887 року, тобто мені вже нібито мінімум 122 роки. 

Враховуючи вищезазначене, прошу:

1. Генерального прокурора України порушити кримінальні справи проти суддів Верховного Суду України В.Барсукової, А.Гнатенка, В.Гуменюка, Ю.Сеніна, Л.Григор"євої, Л.Охрімчук, М.Балюка, В.Косенка за статтею 375 Кримінального кодексу України "Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови".

2. Президента України скасувати свій указ від 23 червня 2009 року N475/2009 "Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України" в частині нагородження "за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина" трьох суддів Верховного суду: БАЛЮКА Миколи Івановича та КОСЕНКА Василя Йосиповича орденом "За заслуги" III ступеня й БАРСУКОВОЇ Валентини Михайлівни орденом княгині Ольги III ступеня, оскільки такий указ дискредитує Конституцію та інститут президентства, зневажає поняття правосуддя й захисту конституційних прав громадян.

3... Голову Верховної Ради України провести за участі Комітету з питань правосуддя Верховної Ради ретельну перевірку постановлених зазначеними суддями рішень і ухвал та розглянути питання про звільнення їх з посад суддів Верховного Суду України за порушення присяги судді.

(Ю.Свірко)

16 листопада 2009 року.