Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

(до судової палати з кримінальних справах)

Канцара Валерій Дмитрович

Адреса для кореспонденції:

пр.Металургів,48,

вбудовано-прибудоване приміщення,

м.Алчевськ Луганської обл., 94206

вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р.

Справжня скарга з усіма

посиланнями (за текстом курсив) на документи

розташована в ЗМІ за адресою

http://ua2424.com/strasb/Strasb4/13-67

КАСАЦІЙНА СКАРГА

на ухвалу від 05.03.2013г. Колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м.Києв у справі no. 11-сс/796/264/2012

Предмет касаційного оскарження.

16 листопада 2012 року (згідно з реєстраційним штампом посилання (13) Документ no.2,4) Канцара В.Д. звернувся до Печерського районного суду м.Києв зі скаргою в порядку ст.236 КПК України, рішення Конституційного суду України від 14.12.2011року на бездіяльність Генеральної прокуратури України (посилання (13) Документ no.1).

14.01.2013 року Канцара В.Д. отримана постанова Печерського районного суду м.Києв від 03.12.2012 року (посилання (13) Документ no.5, надалі – постанова від 03.12.2012р. (13)), у якій Суд у складі головуючого судді Кицюк (1203)а В.П. прийшов до наступного висновку:

"20.11.2012 року набрав чинності Кримінальний процесуальний кодекс України. Згідно положення п.11 розділу XI «Перехідних положень» КПК України кримінальні справи, які до набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанції і Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим кодексом."

Таким чином, суд обґрунтував відмову у розгляді скарги Канцара В.Д. тим, що «..судова справа за цією скаргою не належить до переліку справ, визначених п.11 розділу XI «Перехідних положень» КПК України».

Вважаючи, що Постанова від 03.12.2012р. прийнята з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, Канцара В.Д. було подано АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ (надалі -- вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року) на постанову від 03.12.2012р. (13)

30.05.2013 року Канцара В.Д. отримав (згідно з даними офіційного сайту «Укрпошта. Пошук поштових відправлень», посилання) лист, штрихкодовий ідентифікатор: 0318612943540, у якому містились:

-- супровідний лист від 18.05.2013 року вих.no.11-сс/796/264/2013 з додатками (посилання (211), відповідь no.5);

-- ухвала від 05.03.2013р. (надалі–ухвала від 05.03.2013р. (211), посилання (211), відповідь no.6, додаток no.1) Колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м.Києв у справі no. 11-сс/796/264/2012 за підписом суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києв Єфимової О.І., Бартащук Л.В., Коваль С.М..

Ухвалою від 05.03.2013р. (211) Апеляційний суд м.Київ ухвалив:

«1. Апеляційну скаргу Канцара Валерія Дмитровича залишити без задоволення.

2. Постанову Печерського районного суду м.Києв від 03.12.2012 року, якою у розгляді скарги Канцара Валерія Дмитровича на бездіяльність Генеральної прокуратури України та зобов’язання вчинити певні дії відмовлено – залишити без змін.

3. Ухвала Апеляційного суду м.Києв оскарженню не підлягає».

Вважаю, що ухвала від 05.03.2013р. (211) прийнята з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з наступних підстав.

I. В обґрунтування відмови у задоволенні апеляційної скарги вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року Апеляційний суд м.Київ зазначає:

абз.1 стор.2–«Як вбачається з матеріалів справи, скарга Канцара В.Д. датована 15 листопада 2012 року, надійшла до Печерського районного суду міста Києва 22 листопада 2012 року, в якій Канцара В.Д. посилаючись на норми КПК 1960 року, а саме на статтю 236 КПК України 1960 року, просив визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо невиконання вимог ст.97 КПК України за його заявою про вчинені злочини».

Насправді, Канцара В.Д. звернувся до Печерського районного суду м.Києв зі скаргою в порядку ст.236 КПК України, рішення Конституційного суду України від 14.12.2011 року на бездіяльність Генеральної прокуратури України–16 листопада 2012 року (згідно з реєстраційним штампом посилання (13) Документ no.2,4), що також ствердтверджує у своїй постанові від 03.12.2012р. (13) суддя Печерського районного суду м.Києв Кицюк (1203) В.П. «…16 листопада Канцара В.Д. звернувся до суду зі скаргою…»

Разом із цим, по аналогії з загальними вимогами щодо додержання процесуальних строків, встановлених у ст.89 КПК України(1960) або ст.116 КПК, слід враховувати наступне–строк подання скарги не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до його закінчення на пошту.

Статтею 58 Конституції України встановлено – «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.»

Враховуючи вищенаведене, а також той факт, що 20 листопада 2012 року набрав чинності Кримінальний процесуальний кодекс України (після дня звернення Канцара В.Д. зі скаргою в порядку ст.236 КПК України) – Печерський районний суд м.Київ повинен був розглянути скаргу за нормами КПК України 1960р.

Крім того, Апеляційний суд м.Київ не в повному обсязі дослідив матеріали справи no.11-сс/796/264/2012, а саме:

1. Вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012 року Канцара В.Д. звернувся до Печерського районного суду м.Київ зі скаргою в порядку ст.236 КПК України, рішення Конституційного суду України від 14.12.2011 року на бездіяльність Генеральної прокуратури України (посилання (13) Документ no.1), в якій, в тому числі, звертався з проханням:

"3. Визнати Генеральну прокуратуру України винною у заподіянні Канцара В.Д. моральної шкоди та стягнути з Генеральної прокуратури України на мою користь моральну шкоду в розмірі 1 (один) мільйон гривень".

Постановою від 03.12.2012р. (13) Печерський районний суд м.Київ у складі головуючого судді Кицюк (1203)а В.П., відмовляючи у розгляді скарги Канцара В.Д. вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012 року, -- позбавив Канцара В.Д. права на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої бездіяльністю Генеральної прокуратури України, чим проігнорував вимогу, викладену у п.3 прохальної частини вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012 року.

Ухвалою від 05.03.2013р. (211) Апеляційним судом м.Київ, а саме колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києв Єфимової О.І., Бартащук Л.В., Коваль С.М. – не дано належної правової оцінки вимозі, викладеної у п.3 прохальної частини вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012 року. що була незаконно проігнорована Печерським районним судом м.Києв при ухваленні постанови від 03.12.2012р. (13)

Вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012 року Канцара В.Д. повідомляв про факти звернення заявника в прокуратуру в порядку ст.97 КПК України до 20.11.2012 року (набрання чинності Кримінального процесуального кодексу України) – що не знайшли відповідного процесуального відгуку, передбаченого статтями 97,99 КПК України (1960р.).

Разом з тим, ст.4 КПК України (1960) передбачала обов'язок суду, прокурора, слідчого і орган дізнання в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

У своєму рішенні (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom, no. 46477/99, § 71, ECHR 2002-II, з подальшими посиланнями), Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) нагадує, що зобов'язання провести розслідування «є не зобов'язанням результату, але зобов'язанням дії»: не кожне розслідування має обов'язково бути успішним або прийти до висновку, збігатися з думкою заявника про події, а проте воно в принципі має бути здатним привести до встановлення істини у справі і, якщо обвинувачення виявляться правдою, до виявлення та покарання винних. Державні органи повинні завжди намагатися з'ясувати, що сталося, і не повинні покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки, щоб закрити розслідування, або в якості основи для прийняття рішення (див. Assenov and Others § § 103 і далі).

У випадках, відповідних статтям 2 і 3 Конвенції, де розглядається ефективність офіційного розслідування, ЄСПЛ часто оцінює, чи оперативно влада реагувала на скарги у відповідний момент часу (див. Labita, cited above, § § 133 et seq.). Враховуються питання, пов'язані з початком розслідування, затримками при прийомі заяви (див. Timurtaş v. Turkey, no. 23531/94, § 89, ECHR 2000-VI, and Tekin v. Turkey, 9 June 1998, § 67, Reports 1998 - IV), та тривалість попереднього розслідування (див. Indelicato v. Italy, no. 31143/96, § 37, 18 October 2001.

У цьому зв'язку, по факту не винесення постанов в порядку ст.97 КПК (1960) та не проведення розслідування по заявам Канцара В.Д., останній вважає, що йому заподіяні моральні страждання і завдано моральної шкоди в силу того, що він вже більше 10 років бачить свою незахищеність перед свавіллям державних чиновників, представників держави і з цієї причини не може усвідомлювати себе повноцінним громадянином держави Україна, що завдає йому моральної травми і створює відчуття безвихіддя.

Моральні страждання посилюються тією обставиною, Канцара В.Д. має особливий статус, який повинен викликати у громадян довіру і повагу (Канцара В.Д. - керівник громадської організації «Розвиток інститутів демократії та економіки східної України» (далі ГО «РІНДЕВУ», посилання (418)).

Заявник, шляхом продовження роботи в якості голови Комітету національного порятунку, голови ГО «РІНДЕВУ» продовжував фінансування проектів пов'язаних з ліквідацією юридичної безграмотності громадян держави Україна (посилання-статут ГО «РІНДЕВУ» (418)).

Також, моральні страждання Канцара В.Д. полягають у тому, що Канцара В.Д. втратив віру в законність і справедливість влади, в свою соціальну безпеку. Його певні моральні та етичні цінності зруйнувались жорстокою реальністю невиконання законів, бездіяльністю і нехтуванням прав громадян з боку Генеральної прокуратури України.

Генеральна прокуратура України злісно порушила конституційні та конвенційні права Канцара В.Д.–що породило у заявника відчуття правової незахищеності, вседозволеності, змалили авторитет держави Україна.

Сильна ступінь моральних страждань виходить з очевидності і злочинної навмисності дій посадових осіб Генеральної прокуратури України, які впродовж 10 років ігнорували, сотні заяв (детальніше–вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012 року) про вчинення злочинів щодо Канцара В.Д., його майна та підприємств (ППФ «Торгівельний центр», ППФ «Калліста», ППФ «Промснаб», ППФ «Ділайн», ППФ «Промресурси», представником яких він є (посилання (17), довіреності).

Факт заподіяння моральної шкоди та розмір моральної шкоди - повинен бути встановлений суддею Печерського районного суду м.Києв при розгляді справи no. 1-кс-11/12 по суті.

Оскільки встановлення обставин, які стосуються характеру і розміру заподіяної бездіяльністю Генеральної прокуратури України шкоди, встановлення причинного зв’язку між діянням і заподіяною ним шкодою безумовно є необхідним для кваліфікації самого діяння, а саме за ознаками злочину передбаченого ст.367 КК України «службова недбалість у вигляді невиконання своїх прямих службових обов'язків»–суддею Печерського районного суду м.Києв було проігноровано п.3 та п.6 прохальної частини вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012 року.

Апеляційним судом м.Києв в ухвалі від 05.03.2013р. (211). – не дано правової оцінки вимогам, викладеним у п.3,6 прохальної частини вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012 року, що були проігноровані Печерським районним судом м.Києв при ухваленні постанови від 03.12.2012р. (13)

2. Апеляційною скаргою вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року Канцара В.Д. повідомляв про наявність підстав для притягнення судді Печерського районного суду м.Києв Кицюк (1203) В.П. до дисциплінарної відповідальності, а саме:

Стаття 83 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлює підстави дисциплінарної відповідальності судді – «Істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом…..»

Так, у резолютивній частині постанови від 03.12.2012р. (13) роз’яснено: «Постанова оскарженню не підлягає, як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі».

Вищевказане -- має ознаки службового підроблення.

Так у відповідності з положеннями ст.55 Конституції України, рішення Конституційного суду України від 14.12.2011року–права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб.

Таке право не може бути обмежене навіть у разі відсутності норм закону, які б передбачали можливість звернення особи до суду та розгляд відповідної скарги в порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Таким чином, внесення у постанову від 03.12.2012р. (13) подібного застереження (рішення), що не передбачено КПК України та суперечить встановленій судовій практиці (посилання, додаток no.2) – повинно кваліфікуватися за ст.366 КК України «Службове підроблення».

Доводи Заявника в частині обмеження права Канцара В.Д. на доступ особи до правосуддя–підтверджуються фактом розгляду Апеляційним судом м.Києв апеляційної скарги вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року, та винесення відповідного процесуального рішення, передбаченого ст.366 КПК України (1960) за результатом апеляційного розгляду.

Слід зазначити, що порушене питання про притягнення судді Печерського районного суду м.Києв Кицюк (1203) В.П. до дисциплінарної відповідальності – було проігноровано при постановленні ухвали від 05.03.2013р. (211), а також Колегією суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м.Києв не дано правової оцінки вищенаведеному.

II. В обґрунтування відмови у задоволенні апеляційної скарги вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року Апеляційний суд м.Київ зазначає:

абз.3 стор.2–«Відповідно до пункту 11 розділу XI «Перехідних положень» КПК підлягають розгляду відповідно до норм КПК України 1960 року лише кримінальні справи, які до набрання чинності КПК 2012 надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру».

Апеляційний суд м.Київ не прийняв до уваги та не дав належної правової оцінки неправильному тлумаченню норми п.11 розділу XI "Перехідні положення" КПК України суддею Печерського районного суду м.Києв, що зазначалось у вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року, а саме:

Застосовуючи п.11 розділу XI "Перехідні положення" КПК України–«Кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій і Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Кодексо.» та таким чином відмовляючи у відправленні правосуддя, не було врахувано наступні конституційні норми:

Стаття 8 Конституції України – «В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.»

Стаття 22 Конституції України – «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.»

Стаття 55 Конституції України – «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.»

Стаття 58 Конституції України – «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.»

П.1,2,3,13,14,17 ч.1 ст.7 КПК України – «Загальні засади кримінального провадження:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність перед законом і судом;

13) забезпечення права на захист;

14) доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень;

17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності..»

Ч.4,5,6 ст.9 КПК України – «Законність:

4. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.

5. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

6. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.»

Ст.13 розділу no.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) – «Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої функції офіційно»

У відповідності зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - «рішення Європейського Суду з прав людини є обов'язковими для України, а практика є джерелом права».

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції повинен був розглянути скаргу за нормами КПК України 1960р.

Як вбачається з матеріалів справи no. 11-сс/796/264/2012, що були предметом судового розгляду в Апеляційному суді м.Києв, Канцара В.Д звернувся зі скаргою на бездіяльність Генеральної прокуратури до Печерського районного суду м.Київ 16 листопада 2012 року вих.no.12-86 від 15.11.2012р. (посилання (13)), тобто в період дії КПК України 1960 року, а за таких обставин, суд першої інстанції з огляду на вимоги зазначені у Перехідних положеннях КПК України 2012 року, повинен був розглянути скаргу відповідно до вимог КПК України 1960 року, враховуючи ст.55 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року no.19-рп/2011р в справі no.!-29/2011 (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини).

При цьому, суд першої та апеляційної інстанції помилково розтлумачили норми нового КПК 2012 року України, пославшись на п.11 розділу Х1 Перехідних положень, не взявши до уваги те, що скарга, яка надійшла на розгляд до суду до дня набрання чинності цим Кодексом завершується розглядом у порядку, який діяв до набрання чинності КПК 2012 року.

Це положення нового КПК також суперечить вимогам ст.22 Конституції України, де чітко вказано, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Апеляційний суд м.Києв, при постановленні ухвали від 05.03.2013р. (211) не в повній мірі врахував всі обставини справи, що привело до порушення норм ст.6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», ст.ст.8,22,55,58 Конституції України та ст.ст.7,9 КПК України і як наслідок, Канцара В.Д. був позбавлений можливості реалізувати своє право на судовий захист в результаті одностороннього, неоднакового застосування закону, а саме:

- на підтвердження обґрунтованості та законності апеляційних вимог Канцара В.Д. у вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року повідомляв Апеляційний суд м.Київ про існуючу судову практику з вищенаведеного питання – що не було відображено в ухвалі від 05.03.2013р. (211), а доводи заявника були незаконно проігноровані, та не було дано правової оцінки, наступному:

«10 січня 2013 року Колегія суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області винесла ухвалу по справі no.1805/7259/2012, у якій «апеляційну скаргу на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 17 грудня 2012 року, якою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовлено в розгляді його скарги на бездіяльність першого заступника прокурора Сумської області Кулинича С.А…» задовольнила та визнала − «У зв'язку з зазначеним, постанова суду є незаконною і її належить скасувати, задовольнивши подану по справі апеляцію.» (посилання, додаток no.3)».

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 14 грудня 2011 року no.19-рп/2011г. «Про порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень у кримінальному процесі»:

4.1. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією та законами України, приймати рішення або вчиняти певні дії. Особа, щодо якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Затвердження правової держави, згідно з приписами статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також щодо неможливості відмови у правосудді (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 листопада 1997 року no.6-зп, пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року no.9-зп).

Відносини, які виникають між фізичною або юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини в сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, в тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

4.2. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду згідно з частинами першою, другою статті 55 Конституції України.

4.3. Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (стаття 2 КПК України). Положення КПК України регламентують діяльність органів державної влади та їх посадових осіб, яка стосується сфери публічно-правових відносин, які виникають внаслідок злочинних посягань, відповідальність за які встановлена в нормах кримінального права.

Конституційним Судом України у рішенні від 25 листопада 1997 року no.6-зп сформульована правова позиція, по якій удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав та свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження. Реалізація права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів має відповідати також вимозі щодо доступності правосуддя, про що зазначено у міжнародних правових документах − Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції (стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року (пункт 4).

У зв'язку з зазначеним, постанова від 03.12.2012р. (13) є незаконною і її належало скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду та розглядати відповідно до вимог КПК України 1960 року.

Застосування Апеляційним судом м.Києв та Печерським районним судом м.Києв Розділу ХІ «Перехідних положень» КПК України – є таким, що суперечить Конституції України, та таким, що обмежує процесуальні права Заявника.

III. Апеляційна скарга вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року (штрихкодовий ідентифікатор: 9420601032742) згідно даних офіційного сайту «Укрпошта. Пошук поштових відправлень, посилання, була вручена за довіреністю 24.01.2013 року.

П.15.2. Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді (затверждена наказом Державної судової адміністрації України  27.06.2006 no. 68) встановлює –

 «Суд першої інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції».

Слід відмітити, що Печерський районний суд м.Києв, керуючись ч.3 ст.349 КПК України (1960) ухвалив Постанову від 01.02.2013 року про відновлення строку на апеляційне оскарження.

Листом no.1-кс-11/12 від 18.02.2013 року Печерський районний суд м.Київ повідомив Канцара В.Д. та Апеляційний суд м.Київ про направлення матеріалів справи no.1-кс-141/12 останньому та назначив дату розгляду справи на 26.02.2013 рік о 09:40 за адресою: м.Київ, вул. Солом’янська,2а.

Таким чином був порушений процесуальний порядок, передбачений п.15.2. Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді – що призвело до затягування розгляду апеляційної скарги вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року Апеляційним судом м.Києв.

Згідно до ч.1 ст.360 КПК України (1960) –

«Апеляційний суд повинен розглянути справу у день, визначений судом першої інстанції».

22.03.2013 року Канцара В.Д. отримано лист, надісланий простою кореспонденцією (фото конверт (211), відсутність шріхкодового ідентифікатора; реєстраційний штамп на конверті від 06.03.2013 року) адресантом якого був Апеляційний суд м.Києв.

У вищезгаданому листі містилось повідомлення про перенос апеляційного розгляду на 05.03.2013 року.

Слід відмітити, що реквізити листа–no.11-сс/796/264/2013 від 04.03.2013.

Ч.1 ст.360 КПК України (1960) встановлено –

«Не пізніш як за три дні апеляційний суд оповіщає заінтересованих осіб про час і місце розгляду справи».

Таким чином Канцара В.Д. був позбавлений можливості бути присутнім при апеляційному розгляді справи no.11-сс/796/264/2013.

Окрім зазначених порушень кримінально-процесуального законодавства України, слід відмітити, що зміст ухвали від 05.03.2013р. (211) не відповідає вимогам, встановленим ст.377 КПК України (1960), а саме:

п.8 ч.1 ст.377 КПК України (1960) –

«Ухвала апеляційного суду складається із вступної, описово-мотивувальної і резолютивної частин, у яких має бути зазначено:

8) докладні мотиви прийнятого рішення»

ч.2 ст.377 КПК України (1960) --

«При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необгрунтованою».

Враховуючи той факт, що колегією суддів Апеляційного суду м.Києв не було спростовано жодного аргументу з апеляційної скарги вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року, а ухвала від 05.03.2013р. (211) не містить правової оцінки фактам на які посилається Канцара В.Д. в апеляційній скарзі вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року, а також мотивів прийнятого рішення–ухвала від 05.03.2013р. (211) є необґрунтованою.

IV. Слід також відмітити обмеження Колегією суддів Апеляційного суду м.Києв доступу Канцара В.Д. до правосуддя. Так, у резолютивній частині ухвали від 05.03.2013р. (211) роз’яснено: «Ухвала Апеляційного суду м.Києв оскарженню не підлягає».

У відповідності з положеннями ст.55 Конституції України, рішення Конституційного суду України від 14.12.2011року –права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб.

Таке право не може бути обмежене навіть у разі відсутності норм закону, які б передбачали можливість звернення особи до суду та розгляд відповідної скарги в порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Таке застереження (рішення) не передбачено КПК України та суперечить встановленій судовій практиці (посилання, додаток no.3)

У Постанові ЄСПЛ по справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1975 року (скарга N 4451/70), ЕСПЛ встановлює:

«Право на справедливий, публічне і швидке судовий розгляд, природно, застосовано тільки до ведучого процесу, з цього, однак, не випливає, що право на порушення судової справи тим самим з нього виключається ... На думку Суду, було б немислимо, щоб стаття 6 п.1 містила докладний опис надаваних сторонам процесуальних гарантій у справах і не захищала б у першу чергу того, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями - доступу до суду. Такі характеристики процесу, як справедливість, публічність, динамізм, позбавляються сенсу, якщо немає самого судового розгляду ...

Таким чином, Суд приходить до висновку, що, навіть і не вдаючись до «додаткових засобів тлумачення», передбаченим у статті 32 Віденської конвенції, стаття 6 п.1 забезпечує кожній людині право на розгляд в суді будь-якої суперечки, що відноситься до його прав і обов'язків. Вона визнає право на суд, де право доступу, що розуміється як можливість ініціювати судове провадження, становить лише один з аспектів. До цього слід додати гарантії статті 6 п.1, які стосуються організації та складом суду і до руху процесу. Коротше кажучи, все це в цілому являє собою право на справедливий розгляд ... ».

Таким чином, прецедентна практика ЄСПЛ стверджує, що якщо у особи немає права доступу до суду, то і право на справедливий судовий розгляд безглуздо.

Беручи до уваги все сказане, можна зробити висновок, що право на доступ до суду являє собою елемент, який є невід'ємною частиною права, встановленого статтею б (1). Це не є розширювальної інтерпретацією, що накладає на держави-учасників нові зобов'язання: право доступу до суду засноване на самій термінології першого речення статті 6 (1), випливає з контексту статті, відповідає цілям Конвенції і загальним принципам права.

За цим підставами стосовно Канцара В.Д. мало місце порушення статті 6 (1) - право на доступ до правосуддя має не просто існувати, воно також має бути ефективним.

Засоби правового захисту повинні бути «ефективними» в тому сенсі, що вони повинні запобігати передбачуване порушення або його припиняти, так само як і надавати адекватну компенсацію за вже сталося порушення (постанови від 26 жовтня 2000 року по справі «Кудла (Kudla) проти Польщі», від 30 листопада 2004 року по справі «Кляхін (Klyakhin) проти Російської Федерації» тощо) »

Виходячи з вищенаведеного–правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)

− вважаю поведінку (дії) колегії суддів Апеляційного суду м.Києв незаконною, а прийняття ухвали від 05.03.2013р. (211) – необґрунтованою, та такою, що потребує здійснення перевірки законності.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» -- «Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону».    

Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції».

Стаття 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлює, що – «Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена  процесуальним законом.»

Стаття 83 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлює підстави дисциплінарної відповідальності судді – «Істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом…..»

Відмова у розгляді вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012 року Печерським районним судом м.Києв, а також відмова у задоволенні апеляційної скарги вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року Апеляційним судом м.Києв–позбавили Канцара В.Д. права на доступ до правосуддя, а також право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

V. У вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012 року Канцара В.Д. наведено більш ніж 100 заяв про вчинення злочинів щодо заявника, його майна та підприємств (ППФ «Торгівельний центр», ППФ «Калліста», ППФ «Промснаб», ППФ «Ділайн», ППФ «Промресурси», представником яких він є (посилання (17), довіреності), які підлягали розгляду у порядку ст.94,97 КПК України (1960).

Як вбачається з матеріалів справи no. 11-сс/796/264/2012, вищезгадані заяви залишились без належного реагування, тобто ефективного розслідування – всупереч вимогам ст.4 КПК України (1960) та загальним засадам кримінального провадження–ст.7 КПК України.

Обізнаність Апеляційного суду м.Києв та Печерського районного суду м.Києв про заборону відмови в прийнятті та розгляді звернень Канцара В.Д. з заявами про вчинення злочинів (детальніше–вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012 року) та відсутність належного реагування з цього приводу – свідчать про порушення ст.7 ЗУ «Про звернення громадян», а саме:

«Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення».

VI. Відносно строку на апеляційне оскарження:

Ухвала від 05.03.2013р. (211) була отримана Канцара В.Д. 30.05.2013р. (що відповідає інформації з офіційного сайту «Укрпошта. Пошук поштових відправлень» id=0318612943540, посилання).

Раніше до поштового відділення no.6 м.Алчевська кореспонденції на адресу Канцара В.Д. від Апеляційного суду м.Києв по справі no.11-сс/796/264/2013–не надходило (згідно відмітки в журналі вхідної кореспонденції), що позбавило Канцара В.Д. права на своєчасну подачу касаційної скарги, порушило право Канцара В.Д. на доступ до правосуддя.

Згідно ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Разом з тим, необхідною умовою здійснення Канцара В.Д. цього права є його обізнаність про зміст судового рішення Апеляційного суду м.Київ, що дає можливість стороні викласти свої вимоги та зазначити суть порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права. Таким чином, строк на касаційне оскарження ухвали від 05.03.2013р. (211) необхідно відраховувати від дати отримання, а саме від 30.05.2013року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8,22,55,58,129 Конституції України та ст.ст.7,9 КПК України, ст.ст.110,234,236,395,396 КПК України (1960), а також інформаційним листом ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2011р. «Щодо практики розгляду справ з оскарження бездіяльності органів дізнання, слідчого, прокурора»; постановою Верховного суду по справі no.21-91во10 від 30.03.2010р.; листом Вищого адміністративного суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ no.-259/0/4/11 від 11.03.2011р.; та листом Вищого адміністративного суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ no.334/8/13-11от 12.03.11р., ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Загальною декларацією прав людини 1948 року (ст.8), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (стаття 2) і Конвенцією про захист прав людини та основних свобод (стаття 13), а також судовою практикою,−

ПРОШУ

1. В разі пропущення строку --поновити строк на касаційне оскарження;

2. Ухвалу від 05.03.2013г. Колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м.Києв у справі no. 11-сс/796/264/2012 –скасувати;

3. Справу направити на судовий розгляд по суті в Печерський районний суд м.Київ в іншому складі суду.

4. Визнати постанову від 03.12.2012р. (13) Печерського районного суду м.Києв та ухвалу від 05.03.2013р. (211) Апеляційного суду м.Києв такими, що порушують право особи на доступ до правосуддя.

5. Визнати постанову від 03.12.2012р. (13) Печерського районного суду м.Києв та ухвалу від 05.03.2013р. (211) Апеляційного суду м.Києв такими, що спрямовані на:

- уникнення членами організованого злочинного угрупування (надалі – ОЗУ, посилання (220) корупціонер Лещенко, засуджені бандити-рецидивісти Шаройкін, Чівіленко та інші) кримінальної відповідальності;

- заподіяння Канцара В.Д. матеріальної і моральної шкоди зазначеними членами ОЗУ.

6. За результатами розгляду касаційної скарги вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р.–прийняти відповідне рішення відносно судді Печерського районного суду м.Києв Кицюк (1203) В.П. та Колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києв в складі Єфимової О.І., Бартащук Л.В., Коваль С.М..

7. Після обшуку з елементами грабежу і тортур (посилання відео), більш ніж ста судових засідань (посилання), семи років перебування під запобіжним заходом у вигляді застави та підписки про невиїзд (посилання (491)), у зв'язку з важким матеріальним становищем Канцара В.Д. - прийняти рішення аналогічне резолютивній частині ухвали від 12.04.2013р. по справі no. 642/1218/13 Ленінського районного суду м.Харкова (посилання ухвала), тобто розглянути вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р. в режимі відео конференції з Алчевським міським судом Луганської області, де Канцара В.Д. буде перебувати у визначену Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ дату та час розгляду справи.

Додатки в копіях:

1. Копія ухвали від 05.03.2013г. Колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м.Києв у справі no. 11-сс/796/264/2012;

2. Копія касаційної скарги для прокуратури вих.no.13-67 від 19.06.2013р.

3. Копія ухвали Апеляційного суду Сумської області від 10 січня 2013 року (посилання).

В.Д.Канцара