До Апеляційного суду м. Київ

Через     Печерський районний суд м.Київ

01001, м. Київ, вул.Хрещатик,42-А

Канцара Валерій Дмитрович

Адреса для кореспонденції:

вбудовано-прибудоване приміщення

пр-т.Металургів,48, м.Алчевськ

Луганська обл., 94206 Україна

Справа no.1-кс-11/12

вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року

Прошу дану скаргу розглядати у ЗМІ за адресою

http://ua2424.com/strasb/Strasb4/13-9.html (211)

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

16 листопада 2012 року (згідно з реєстраційним штампом посилання (13) Документ no.2,4) Канцара В.Д. звернувся до Печерського районного суду м.Київ зі скаргою в порядку ст.236 КПК України, рішення Конституційного суду України від 14.12.2011року на бездіяльність Генеральної прокуратури України (посилання (13) Документ no.1) і прохав:

" 1. Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України відносно невиконання вимог ст.97 КПК України при розгляді заяв Канцара В.Д.

2. Зобов'язати Генеральну прокуратуру України провести перевірку заяв Канцара В.Д. в порядку ст. 97 УПК України, у зв'язку із чим за підсумками перевірки зобов'язати прокурора винести відповідну постанову.

3. Визнати Генеральну прокуратуру України винною у заподіянні Канцара В.Д. моральної шкоди та стягнути з Генеральної прокуратури України на мою користь моральну шкоду в розмірі 1 (один) мільйон гривень.

4. Враховуючи повноту викладених питань – розглянути скаргу за відсутності Заявника або у разі потреби – у режимі відіоконференціі з м. Алчевськ Луганська область.

5. Винести судове рішення і наказ суду і копії видати мені на руки.

6. За результатами розгляду даної скарги винести окрему ухвалу в порядку ст.23-2 і ст.340 КПК України відносно Генерального прокурора України та працівників Генеральної прокуратури України за ознаками злочину передбаченого ст. 367 КК України - службова недбалість у вигляді невиконання своїх прямих службових обов'язків як це випливає з наведеного в цій скарзі інформаційного листа ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2011р. «Щодо практики розгляду справ з оскарження бездіяльності органів дізнання, слідчого, прокурора»".

14.01.2012 року Канцара В.Д. отримана постанова Печерського районного суду міста Києва від 03.12.2012 року (посилання (13) Документ no.5, додаток no.1), у якій Суд у складі головуючого судді Кицюк (1203)а В.П. повідомив, що «…16 листопада Канцара В.Д. звернувся до суду зі скаргою…» та суд прийшов до наступного висновку:

"20.11.2012 року набрав чинності Кримінальний процесуальний кодекс України. Згідно положення п.11 розділу XI «Перехідних положень» КПК України кримінальні справи, які до набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанції і Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим кодексом."

Таким чином, обґрунтовуючи відмову у розгляді скарги Канцара В.Д тим, що «..судова справа за цією скаргою не належить до переліку справ, визначених п.11 роздіу XI «Перехідних положень» КПК України».

Вважаю, що Постанова Печерського районного суду м.Київ прийнята з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню за наступних причин:

1.     Суддею Печерського районного суду міста Києва Кицюк (1203) В.П були порушені та неправильно застосовані норми процесуального права, що виразилися –

а) не застосування норми, що підлягає застосуванню.

Згідно п.10 прикінцевих положень КПК України – «Кримінальні справи, які на день набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розслідуються, надсилаються до суду та розглядаються судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховним Судом України згідно з положеннями цього Кодексу(2012)».

У відповідності до п.4 листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.11.2012 р. n 1735/0/4-12 «Про деякі питання застосування розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України» − «Якщо до суду першої інстанції 19 листопада 2012 року чи раніше (згідно з реєстраційним штампом) надійшла скарга на рішення чи дії слідчого або прокурора, які згідно з положеннями КПК 1960 року не підлягали самостійному оскарженню до суду під час дізнання чи досудового слідства, або на бездіяльність слідчого чи прокурора, суд, з огляду на положення п. 10 розділу XI "Перехідні положення" КПК, приймає постанову про відмову в розгляді такої скарги у зв'язку з тим, що вона не є предметом розгляду суду та роз'яснює особі, що у разі наявності підстав, передбачених § 1 глави 26 КПК, вона має право звернутися з відповідною скаргою до слідчого судді».

Застосування судами п.10 прикінцевих положень КПК України з аналогічної справи підтверджується і судовою практикою, зокрема:

17 грудня 2012 року Зарічний районний суд м.Суми по справі no. 1805/7259/2012 виніс постанову, якою згідно п.10 прикінцевих положень КПК України: «Відмовити ОСОБА_2 в розгляді скарги на бездіяльність першого заступника прокурора Сумської області Кулініч С.О. у зв'язку з тим, що вона не є предметом розгляду суду». (посилання, додаток no.2)

б) суд неправильно тлумачив норму п.11 розділу XI "Перехідні положення" КПК України.

Застосовуючи п.11 розділу XI "Перехідні положення" КПК України–«Кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій і Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Кодексо.» та таким чином відмовляючи у відправленні правосуддя, суддя Печерського районного суду м.Київ Кицюк (1203) не врахував наступні конституційні норми:

Стаття 8 Конституції України – «В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.»

Стаття 22 Конституції України – «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.»

Стаття 55 Конституції України – «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.»

Стаття 58 Конституції України – «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.»

П.1,2,3,13,14,17 ч.1 ст.7 КПК України – «Загальні засади кримінального провадження:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність перед законом і судом;

13) забезпечення права на захист;

14) доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень;

17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності..»

Ч.4,5,6 ст.9 КПК України – «Законність:

4. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.

5. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

6. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.»

Ст.13 розділу no.1 Конвенціі про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) – «Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційно»

У відповідності зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - «рішення Європейського Суду з прав людини є обов'язковими для України, а практика є джерелом права».

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції повинен був розглянути скаргу за нормами КПК України 1960р.

Як вбачається з матеріалів справи no.1-кс-11/12, що були предметом судового розгляду, Канцара В.Д звернувся зі скаргою на бездіяльність Генеральної прокуратури до Печерського районного суду м.Київ 16 листопада 2012 року вих.no.12-86 від 15.11.2012р. (посилання (13)), тобто в період дії КПК України 1960 року, а за таких обставин, суд першої інстанції з огляду на вимоги зазначені у Перехідних положеннях КПК України 2012 року, повинен був розглянути скаргу відповідно до вимог КПК України 1960 року, враховуючи ст.55 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року no.19-рп/2011р в справі no.!-29/2011 (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини).

При цьому, вважаю, що суд першої інстанції помилково розтлумачив норми нового КПК 2012 року України, пославшись на п.11 розділу Х1 Перехідних положень, не взявши до уваги те, що скарга, яка надійшла на розгляд до суду до дня набрання чинності цим Кодексом завершується розглядом у порядку, який діяв до набрання чинності КПК 2012 року.

Це положення нового КПК також суперечить вимогам ст.22 Конституції України, де чітко вказано, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд першої інстанції, при винесенні постанови від 03.12.2012 року не в повній мірі врахував всі обставини справи, що привело до порушення норм ст.6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», ст.ст.8,22,55,58 Конституції України та ст.ст.7,9 КПК України і як наслідок Канцара В.Д. був позбавлений можливості реалізувати своє право на судовий захист в результаті одностороннього, неоднакового застосування закону.

У зв'язку з зазначеним, постанова суду від 03.12.2012 року є незаконною і її належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду та розглядати відповідно до вимог КПК України 1960 року.

На підтвердження обґрунтованості та законності апеляційних вимог повідомляю про існуючу судову практику з вищенаведеного питання:

10 січня 2013 року Колегія суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області винесла ухвалу по справі no.1805/7259/2012, у якій «апеляційну скаргу на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 17 грудня 2012 року, якою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовлено в розгляді його скарги на бездіяльність першого заступника прокурора Сумської області Кулинича С.А…» задовольнила та визнала − «У зв'язку з зазначеним, постанова суду є незаконною і її належить скасувати, задовольнивши подану по справі апеляцію.» (посилання, додаток no.3).

Таким чином, вважаю застосування Розділу ХІ «Перехідних положень» КПК України таким, що суперечить Конституції України, та таким, що обмежує процесуальні права Скаржника.

2.                    В описовій частині постанови Печерського районного суду міста Києва від 03.12.2012 року (посилання (13) Документ no.5, додаток no.1) містяться обставини, що не знаходять свого підтвердження у дійсності:

«Канцара В.Д. про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення судової повістки на відому суду адресу місця його проживання, в судове засідання не з’явився, про причини свої неявки суд не повідомив, у зв’язку з чим суд визнав можливим вирішити питання про розгляд скарги за його відсутності»

Вих.no.12-103 от 07.12.2012р. (посилання (1951)) Канцара В.Д. повідомляв: «3 грудня 2012 року (згідно відмітки в журналі вхідної кореспонденції поштового відділення no.6 м.Алчевська) у 16 годин 30 хвилин, Канцара В.Д. отримано повідомлення Печерського районного суду м.Київа про розгляд справи – «розгляд справи no.1-кс-11/12 за скаргою Канцара В.Д. на протиправну бездіяльність Генеральної прокуратури України відбудеться о 16 годині 00 хвилин 3 грудня 2012 року за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик,42-а, кабінет no.31, під головуванням судді Кицюк (1203) В.П.

Явка в судове засідання обов’язкова.

Ви зобов’язані повідомити суд про причини неявки».

Водночас, даною заявою повідомляю, що п.4 прохальної частини вих.no.12-86 від 15.11.2012 року (посилання (13)) Канцара В.Д. прохав: «Враховуючи повноту викладених питань – розглянути скаргу за відсутності Заявника або, у разі потреби – у режимі відіоконференціі з Алчевського міського суду Луганської області».

         Також повідомляю, що у Канцара В.Д. нема змоги бути особисто присутнім при розгляді справи no.1-кс-11/12 з наступних причин: ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 19.09.2012р. так звану (надалі – т.з.) кримінальну справу no.1-16/12 (ранее no.1-31/11, ранее no.1-44/10р (ранее no.1-1027/07 (ранее no.10/04/8017))) по звинуваченню Канцара В.Д. вирішено направити на додаткове розслідування (посилання (200), ухвала no.1)…

Оскільки на даний час по відношенню до Канцара В.Д. зберігається запобіжний захід застава – катування Канцара В.Д. та його сім’ї українською правоохоронною системою тривають – в тому числі шляхом бездіяльності та доведення Канцара В.Д. до злиднів.

Таким чином, за наявності запобіжного заходу щодо Канцара В.Д. та враховуючи його фінансове становище – Канцара В.Д. не має можливості бути присутнім на судовому засіданні Печерського районного суду м.Київа.

         Заявлені вимоги у вих.no.12-86 від 15.11.2012 року (посилання (13)) Канцара В.Д. підтримує у повному обсязі.»

Таким чином твердження судді Печерського районного суду м.Київ щодо повідомлення Канцара В.Д. про «…не з’явився, про причини свої неявки суд не повідомив…» є необґрунтованим.

В частині того, що згідно свого вихідного від 27.11.2012 року (Повідомлення про розгляд справи, посилання (13) Документ no.3) – «Явка в судове засідання обов’язкова», суддя не знайшов за потрібним виконати п.4 прохальної частини вих.no.12-86 від 15.11.2012 року, де Канцара В.Д. прохав: «Враховуючи повноту викладених питань – розглянути скаргу за відсутності Заявника або, у разі потреби – у режимі відеоконференціі з Алчевського міського суду Луганської області».

Слід зазначити, що практика застосування засобу зв’язку як відеоконференція – для Печерського районного суда м.Київ не є новою, що підтверджується відповідною Постановою від 25 грудня 2012 року у справі no.4-4212/12 (посилання, додаток no.4).

Таким чином, твердження судді Печерського районного суду м.Київ щодо неповідомлення Канцара В.Д. про причину неявки та розгляд справи за його відсутності є необґрунтованим.

Незрозумілою є позиція судді Кицюк (1203), який відмовив у розгляді скарги на підставі набрання чинності КПК України, а сам продовжував керуватися нормами КПК України 1960р. – «На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 236,273,347 КПК України 1960р...». (посилання (13) Документ no.5).

Слід також відмітити обмеження суддею Кицюк (1203) В.П доступу Канцара В.Д. до правосуддя. Так, у резолютивній частині постанови від 03.12.2012року роз’яснено: «Постанова оскарженню не підлягає, як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі».

У відповідності з положеннями ст.55 Конституції України, Рішення Конституційного суду України від 14.12.2011року –права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб.

Таке право не може бути обмежене навіть у разі відсутності норм закону, які б передбачали можливість звернення особи до суду та розгляд відповідної скарги в порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Таке застереження (рішення) не передбачено КПК України та суперечить встановленій судовій практиці (посилання, додаток no.2).

Вважаю, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)

3.                                  Виходячи з нижченаведених норм та з урахування встановленої практики судді Кицюк (1203) по незадоволенню скарг щодо бездіяльності органів прокуратури і ін. державних органів та їх посадових осіб, а саме:

1) Постанова від 29 листопада 2012 року по справі no.4-4912/12 (посилання);

2) Постанова від 15 серпня 2012 року по справі no.4-3023/12 (посилання);

3) Постанова від 24 жовтня 2012 року по справі no.4-3901/12 (посилання);

4) Постанова від 15 жовтня 2012 року по справі no. 4-3945/12 (посилання);

5) Постанова від 06 листопада 2012 року по справі no.4-4238/12 (посилання);

− вважаю поведінку (дії) судді Печерського районного суду м.Києва Кицюк (1203) В.П. незаконною, а прийняті постанови – необґрунтованими, та необхідність здійснення перевірки законності прийнятих суддею постанов.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» -- «Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону».    

Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції».

Стаття 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлює, що – «Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена  процесуальним законом.»

Стаття 83 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлює підстави дисциплінарної відповідальності судді – «Істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом…..»

4. Відносно строку на апеляційне оскарження: постанова від 03.12.2012р. була отримана 14.01.2012р., оскільки раніше до поштового відділення no.6 м. Алчевська кореспонденції на адресу Канцара В.Д. від Печерського районного суду м.Київ не надходило (згідно відмітки в журналі вхідної кореспонденції), що позбавило Канцара В.Д. права на своєчасну подачу апеляційної скарги, порушило право Канцара В.Д. на доступ до правосуддя.

Згідно ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Разом з тим, необхідною умовою здійснення Канцара В.Д. цього права є його обізнаність про зміст судового рішення Печерського районного суду м.Києва, що дає можливість стороні викласти свої вимоги та зазначити суть порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права. Таким чином, строк на апеляційне оскарження постанови від 03.12.2012р. необхідно відраховувати від дати отримання, а саме від 14.01.2012р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8,22,55,58,129 Конституції України та ст.ст.7,9 КПК України, ст.ст.110,234,236 КПК України, а також інформаційним листом ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2011р. «Щодо практики розгляду справ з оскарження бездіяльності органів дізнання, слідчого, прокурора»; постановою Верховного суду по справі no.21-91во10 від 30.03.2010р.; листом Вищого адміністративного суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ no.-259/0/4/11 від 11.03.2011р.; та листом Вищого адміністративного суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ no.334/8/13-11от 12.03.11р., ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Загальною декларацією прав людини 1948 року (ст.8), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (стаття 2) і Конвенцією про захист прав людини та основних свобод (стаття 13), а також судовою практикою,−

ПРОШУ

1. Поновити строк на апеляційне оскарження;

2. Постанову Печерського районного суду міста Києва від 03.12.2012 року про відмову в розгляді скарги Канцара В.Д. на бездіяльність Генеральної прокуратури України скасувати;

3. Справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду.

Додатки:

1. Копія постанови Печерського районного суду міста Києва від 03.12.2012 року (посилання (13));

2. Копія апеляційної скарги для прокуратури вих.no.13-9від 19.01.2013р.

3. Копія постанови Зарічного районного суду м.Суми від 17 грудня 2012 року (посилання);

4. Копія ухвали Апеляційного суду Сумської області від 10 січня 2013 року (посилання);

5. Копія постанови від 25 грудня 2012 року (посилання).

В.Д.Канцара