Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

(до судової палати з кримінальних справах) (надалі—ВССУ)

Канцара Валерій Дмитрович

Адреса для кореспонденції:

пр.Металургів,48,

вбудовано-прибудоване приміщення,

м.Алчевськ Луганської обл., 94206

Справа no.5-5110ск13

вих.no.13-89 (622) від 08.08.2013р.

Справжня заява з усіма

посиланнями (за текстом курсив) на документи

розташована в ЗМІ за адресою

http://ua2424.com/strasb/Strasb4/13-89.html (622)

ЗАЯВА

про усунення виявлених ВССУ недоліків за касаційною скаргою

(вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р.)

на ухвалу від 05.03.2013г. Апеляційного суду м.Києв у справі no. 11-сс/796/264/2012

01.08.2013г. Канцара В.Д. отримано (посилання, дані офіційного сайту «Укрпошта. Пошук поштових відправлень», штрихкодовый ідентифікатор 0104314626745) постанову від 16.07.2013р. Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за підписом судді Матієк Т.В. − про усунення виявлених судом недоліків (далі - постанова від 16.07.2013р., посилання (621), Документ2).

На виконання постанова від 16.07.2013р., в якій зазначено:

1. «Проте, скарга не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки викладене у ній прохання не узгоджується з положенням с.396 КПК України 1960 року».

2. «Крім того, долучена до касаційної скарги копія ухвали суду апеляційної інстанції не завірена у встановленому законом порядку».

3. «До того ж до скарги не долучена копія оскаржуваної постанови місцевого суду», −

з метою усунення перерахованих вище недоліків - по п.1 пояснюю:

Ч.4 ст. 386 КПК України 1960 року встановлює, що у разі подачі скарги з пропуском встановленого частинами першою і другою  цієї статті строку і при відсутності клопотання про його відновлення скарга чи подання постановою судді визнається такою, що не підлягає розгляду.

П.1 прохальної частини касаційної скарги вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р., Канцара В.Д. звертався з проханням:

«1. В разі пропущення строку --поновити строк на касаційне оскарження».

Таким чином, твердження про невідповідність прохальної частини вимогам процесуального закону − безпідставне.

Стаття 396 КПК України 1960 року встановлює, що за результатами касаційного розгляду справи суд приймає одне з таких рішень:

1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги - без задоволення;

2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд;

3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу;

4) змінює вирок, постанову чи ухвалу.

П.2,3 прохальної частини касаційної скарги вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р., Канцара В.Д. звертався з проханням:

«2. Ухвалу від 05.03.2013г. Колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м.Києв у справі no. 11-сс/796/264/2012–скасувати;

3. Справу направити на судовий розгляд по суті в Печерський районний суд м.Київ в іншому складі суду».

Таким чином, твердження про невідповідність прохальної частини вимогам ст.396 КПК України − безпідставне.

Стаття 2 КПК України 1960 року встановлює завдання кримінального судочинства, зокрема, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Стаття 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, в тому числі–кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

П.4 прохальної частини касаційної скарги вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р., Канцара В.Д. звертався з проханням:

«4. Визнати постанову від 03.12.2012р. (13) Печерського районного суду м.Києв та ухвалу від 05.03.2013р. (211) Апеляційного суду м.Києв такими, що порушують право особи на доступ до правосуддя».

У касаційній скарзі вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р., Канцара В.Д. виклав обставини, що свідчать про істотне порушення кримінально-процесуального закону з боку Печерського районного суду м.Києв - при ухваленні постанови від 03.12.2012р. (13), а також Апеляційного суду м.Києв – при постановленні ухвали від 05.03.2013р. (211), зокрема, і про порушення права Канцара В.Д. на доступ до правосуддя, що згідно зі ст.83 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є підставою для дисциплінарної відповідальності суддів Печерського районного суду м.Києв Кицюк (1203)а В.П. та Колегії Апеляційного суду м.Києв в складі Єфимової О.І., Бартащук Л.В., Коваль С.М.

Таким чином, твердження про невідповідність прохальної частини вимогам процесуального закону -- безпідставне, тому що згідно до ст.55 Конституції України та ст.2 КПК України 1960 року, Канцара В.Д. звернувся до суду для захисту та відновлення своїх законних прав та інтересів.

Стаття 4 КПК України 1960 року закріплює обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин.

Разом з тим, у вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012 року Канцара В.Д. наведено більш ніж 100 заяв про вчинення злочинів щодо заявника, його майна та підприємств (ППФ «Торгівельний центр», ППФ «Калліста», ППФ «Промснаб», ППФ «Ділайн», ППФ «Промресурси», представником яких він є (посилання (17), довіреності), які підлягали розгляду у порядку ст.94,97 КПК України (1960).

Як вбачається з матеріалів справи no. 11-сс/796/264/2012, вищезгадані заяви залишились без належного реагування, тобто ефективного розслідування – всупереч вимогам ст.4 КПК України (1960) та загальним засадам кримінального провадження–ст.7 КПК України.

Обізнаність Апеляційного суду м.Києв та Печерського районного суду м.Києв про заборону відмови в прийнятті та розгляді звернень Канцара В.Д. з заявами про вчинення злочинів (детальніше–вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012 року) та відсутність належного реагування з цього приводу – свідчать про порушення ст.7 ЗУ «Про звернення громадян», а також підлягає кримінально-правовій оцінці за ст.256 КК України.

У своєму рішенні (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom, no. 46477/99, § 71, ECHR 2002-II, з подальшими посиланнями), Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) нагадує, що зобов'язання провести розслідування «є не зобов'язанням результату, але зобов'язанням дії»: не кожне розслідування має обов'язково бути успішним або прийти до висновку, збігатися з думкою заявника про події, а проте воно в принципі має бути здатним привести до встановлення істини у справі і, якщо обвинувачення виявляться правдою, до виявлення та покарання винних. Державні органи повинні завжди намагатися з'ясувати, що сталося, і не повинні покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки, щоб закрити розслідування, або в якості основи для прийняття рішення (див. Assenov and Others § § 103 і далі).

У випадках, відповідних статтям 2 і 3 Конвенції, де розглядається ефективність офіційного розслідування, ЄСПЛ часто оцінює, чи оперативно влада реагувала на скарги у відповідний момент часу (див. Labita, cited above, § § 133 et seq.). Враховуються питання, пов'язані з початком розслідування, затримками при прийомі заяви (див. Timurtaş v. Turkey, no. 23531/94, § 89, ECHR 2000-VI, and Tekin v. Turkey, 9 June 1998, § 67, Reports 1998 - IV), та тривалість попереднього розслідування (див. Indelicato v. Italy, no. 31143/96, § 37, 18 October 2001.

У цьому зв'язку, по факту не винесення постанов в порядку ст.97 КПК (1960) та не проведення розслідування по заявам Канцара В.Д., останній вважає, що йому як фізичній особі та як представнику підприємств (ППФ «Торгівельний центр», ППФ «Калліста», ППФ «Промснаб», ППФ «Ділайн», ППФ «Промресурси» (посилання (17), довіреності)–заподіяні моральні страждання і завдано моральної шкоди в силу того, що він вже більше 10 років бачить свою незахищеність перед свавіллям державних чиновників, представників держави і з цієї причини не може усвідомлювати себе повноцінним громадянином держави Україна, що завдає йому моральної травми і створює відчуття безвихіддя.

Моральні страждання посилюються тією обставиною, Канцара В.Д. має особливий статус, який повинен викликати у громадян довіру і повагу (Канцара В.Д. - керівник громадської організації «Розвиток інститутів демократії та економіки східної України» (далі ГО «РІНДЕВУ», посилання (418)).

Заявник, шляхом продовження роботи в якості голови Комітету національного порятунку, голови ГО «РІНДЕВУ» продовжував фінансування проектів пов'язаних з ліквідацією юридичної безграмотності громадян держави Україна (посилання-статут ГО «РІНДЕВУ» (418)).

Також, моральні страждання Канцара В.Д. полягають у тому, що Канцара В.Д. втратив віру в законність і справедливість влади, в свою соціальну безпеку. Його певні моральні та етичні цінності зруйнувались жорстокою реальністю невиконання законів, бездіяльністю і нехтуванням прав громадян з боку Генеральної прокуратури України.

Таким чином, органи прокуратури, в тому числі Генеральна прокуратура України − самоусувались від реагування на заяви Канцара В.Д., чим суттєво були порушені права громадянина України (посилання (989), посилання (15)).

У зв’язку з вищезгаданим, Канцара В.Д. було завдано моральну шкоду.

Моральна шкода - це загальне погіршення твого здоров'я, що підтверджується документами обстеження Канцара В.Д. у кардіологів, окуліста та зубних лікарів, які констатували суттєве порушення здоров'я Канцара В.Д. у період відсутності реагування Генеральної прокуратури України на злочини, вчинені щодо Канцара В.Д., а саме:

- довідкою з СІЗО (посилання (469) медкартка, сторінка 1);

- протоколом допиту лікуючого лікаря в м.Брянка (посилання (469) медкартка, сторінка 2,3);

- направленням на стаціонарне лікування в м. Алчевську (посилання (469) медкартка, сторінка 5);

- епікриз (посилання (469), медкартка, сторінка 9,10,11);

- оглядами лікаря, кардіограма та іншими документами з медичної карти (посилання (469) медкартка, сторінка 1-35);

- обстеження в центрі сучасної стоматології Suprema, де Заявника направляють на консультацію до невролога для вирішення питання про седативне лікування (посилання (469) медкартка, сторінка 36,37).

З моменту звернення Канцара В.Д. до суду з вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012р. пройшло більше 8-ми місяців.

На даний час, вих.no.12-86 (13) від 15.11.2012р. - не прийнято до провадження судом, якому підсудна дана категорія справ, а подані апеляційна скарга вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013р. і касаційна скарга вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р. - направлені на відновлення Канцара В.Д. доступу до суду.

З вищевикладеного вбачається, що суди Київської області держави Україна своїми маніпуляціями - перешкоджають Канцара В.Д. у праві на доступ до правосуддя, на ефективний засіб правового захисту, на справедливий суд, захист власності; зволікають з розглядом зазначених заяв по суті, а так само винесення законного і справедливого рішення.

У зв’язку з цим, п.5 прохальної частини касаційної скарги вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р., Канцара В.Д. звертався з проханням:

«Визнати постанову від 03.12.2012р. (13) Печерського районного суду м.Києв та ухвалу від 05.03.2013р. (211) Апеляційного суду м.Києв такими, що спрямовані на:

- уникнення членами організованого злочинного угрупування (надалі – ОЗУ, посилання (220) корупціонер Лещенко, засуджені бандити-рецидивісти Шаройкін, Чівіленко та інші) кримінальної відповідальності;

- заподіяння Канцара В.Д. матеріальної і моральної шкоди зазначеними членами ОЗУ».

Таким чином, твердження про невідповідність прохальної частини вимогам процесуального закону, − безпідставне, тому що згідно до ст.55 Конституції України та ст.2 КПК України 1960 року, Канцара В.Д. звернувся до суду для захисту та відновлення своїх законних прав та інтересів.

Згідно до ст.7 ЗУ «Про звернення громадян» – «Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення».

П.6 прохальної частини касаційної скарги вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р., Канцара В.Д. звертався з проханням:

«6. За результатами розгляду касаційної скарги вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р. – прийняти відповідне рішення відносно судді Печерського районного суду м.Києв Кицюк (1203) В.П. та Колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м.Києв в складі Єфимової О.І., Бартащук Л.В., Коваль С.М.».

У зв’язку з цим, якщо суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Матієк Т.В. не мав повноважень щодо вирішення вищезазначеного питання – керуючись ст.7 ЗУ «Про звернення громадян», вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р., повинен бути направленим для розгляду і вирішення до Генеральної прокуратури України.

Таким чином, твердження про невідповідність прохальної частини вимогам процесуального закону, − безпідставне, тому що згідно до ст.55 Конституції України та ст.2 КПК України 1960 року, Канцара В.Д. звернувся до суду для захисту та відновлення своїх законних прав та інтересів.

Згідно до статті 336 КПК України передбачено право сторони на участь у судовому засіданні у режимі відео конференції.

П.7 прохальної частини касаційної скарги вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р., Канцара В.Д. звертався з проханням:

«Після обшуку з елементами грабежу і тортур (посилання відео), більш ніж ста судових засідань (посилання), семи років перебування під запобіжним заходом у вигляді застави та підписки про невиїзд (посилання (491)), у зв'язку з важким матеріальним становищем Канцара В.Д. - прийняти рішення аналогічне резолютивній частині ухвали від 12.04.2013р. по справі no. 642/1218/13 Ленінського районного суду м.Харкова (посилання ухвала), тобто розглянути вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р. в режимі відео конференції з Алчевським міським судом Луганської області, де Канцара В.Д. буде перебувати у визначену Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ дату та час розгляду справи».

Таким чином, твердження про невідповідність прохальної частини вимогам процесуального закону − безпідставне.

З метою усунення перерахованих вище недоліків - по п.2 пояснюю:

У касаційній скарзі вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р., Канцара В.Д. повідомляв, що на підтвердження обґрунтованості та законності апеляційних вимог вих.no.13-9 (211) від 19.01.2013 року, він додав ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 січня 2013 року (посилання), що є судовою практикою з аналогічної справи та яка не була відображена у змісті ухвалі від 05.03.2013р. (211) Апеляційного суду м. Київ, а доводи заявника були незаконно проігноровані.

Вищезазначену ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 січня 2013 року (посилання), Канцара В.Д. додав до касаційної скарги вих.no.13-67 (621) від 19.06.2013р. − як приклад конкретно різного за змістом судового рішення, в якому має місце неоднакове застосування апеляційними судами норм матеріального та процесуального права.

Крім того, слід відмітити, що пошук судових рішень здійснювався за допомогою офіційного сайту державного підприємства «Інформацiйні судові системи» «Єдиний державний реєстр судових рішень»» (надалі – Реєстр), що є автоматизованою системою збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень та розташований за адресою http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, твердження про необхідність завірення ухвали Апеляційного суду Сумської області від 10 січня 2013 року у встановленому законом порядку, − безпідставне, тому що база даних Реєстру містить інформацію довідкового характеру, а відповідальність за достовірність інформації несе адміністратор Реєстра.

З метою усунення недоліку, вказаного п.3 – направляю постанову від 03.12.2012р. (13) Печерського районного суду м.Києв.

Додатки в копіях:

1.     Постанова від 03.12.2012р. (13) Печерського районного суду м.Києв.

В.Д. Канцара

Документ no.1

'Згідно з оригіналом' Директор ППФ 'Дилайн'    10.08.2021г.
Громадянин

Канцара Зоя Іванівна

Канцара Валерій Дм.